ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

«Була війна, але Великдень є Великдень, велике свято. А в той, 1915 рік, православні і католики святкували в один день. Усі солдати, на чиїй стороні б не воювали, - поза війною – мирні жителі. Ми жили у селі Риків (Сколівського р-ну), Львівської обл. У центрі нашого села, біля річки Головчанки, є футбольне поле. І там наші односельчани та мешканці сусідніх Плав’є та Головецько організували велике спільне частування для обох ворожих таборів одночасно. Святкували цілий день. І для всіх була величезна несподіванка, коли наступного ранку австрійці відкрили вогонь. Вони кілька днів поспіль здобували одну за одною вершини гір. А в селі лише дивувалися, мовляв, як так можна: вчора сиділи за спільним столом, а сьогодні стріляють. Але ми підтримували австрійців, і всім подобалася німецька педантичність. І ми сміялися з московитів, їхньої незібраності, захланності за їжею і випивкою. Ми вірили, що якщо Австрія переможе, то подарує Україні незалежність. Багато наших людей пішло воювати. Ще з літа 1914-го хлопці записувалися в Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Не усіх прийняли, бо австрійці боялися, щоб нас не було забагато у порівнянні з ними. Але, коли УСС воювало поблизу, то допомагали всі». (Записано інтерв’ю з Поляниця М., 1902 р.н., с. Риків Сколівського р-ну, Львівської обл., липень 1998 р.).
В інтерв’ю описано події І Світової війни на Східному фронті, початок т. зв. «Великоднього бою», через який Південна армія намагалася вибити росіян з Карпатських перевалів і вийти на Подільську височину. «Великодній бій», своєю чергою, став початком боїв за Маківку. Великдень у 1915 р. припав на 4 квітня.
Перша світова війна – це глобальний збройний конфлікт, який розвивався передовсім в Європі від 28 липня 1914 р. до 11 листопада 1918 р. Під час війни загинуло понад 9 мільйонів солдатів і цивільних мешканців. Воювали між собою два блоки країн-партнерів: Антанти (у складі Франціії, Росії, Великої Британії, Італієї та США) та Четвертний Союз (за участі Австро-Угорщини, Німеччини, Болгарії та Османської імперії).
У цій війні перемогли країни Антанти, хоча постраждали усі держави, учасниці глобального воєного конфлікту, а в багатьох країнах по війні відбулися революції і змінився суспільний лад. Перша світова війна стала поштовхом до Другої світової.
Вирішальний бій на горі Маківка точився з 29 квітня до 4 травня між підрозділами австро-угорської 55-ої піхотної дивізії фон Фляйшнера, до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів УСС та російсько-імперськими військами 78-ої піхотної дивізії генерала Альтана з метою заволодіння панівною висотою над с. Козьова, с. Тухля та Зелем’янка, г. Маківкою. Так географічно склалося, що ця гора розміщена поміж цими селами, які у ХІХ ст. через вдале географічне положення були важливими вузловими точками, сполучаючи Велику Україну та Польщу з Австро-Угорщиною автошляхами та залізницею. Російська імператорська армія, яка воювала тут, а це 8 армія О. О. Брусилова та 3 армія Р. Д. Дмітрієва, почали цей широкомасштабний наступ з метою подолання Карпат і глибокого вторгнення в басейни річок Тиси і Дунаю, або так звану Угорську рівнину.
Внаслідок героїчної оборони Маківки повністю зірвалися стратегічні плани російського командування. Здобуття вершини, що планувалося 29 квітня, здійснилося лише 4 травня, при цьому було використано усі наявні російські резерви. Через великі великі втрати у живій силі російські війська не змогли продовжити наступ і через тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли українцям на підмогу. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначилися частини УСС, що в подальшому закарбувалося в народній пам’яті.

«Ой, на горі, на Маківці
Там’ся били Січовії Стрільці.
Хлопці, підемо, боротися будемо
За Україну, за вільнії права, державу...»

2 травня 1915 р., коли бої ще тривали, був написаний денний звіт командування 55 дивізії австрійської армії. Він зберігається і досі. У ньому зазначено: «У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку, що боровся по-геройськи. Аж тут, у найнебезпечніший момент, з’явилися українці. Нехай зависокою буде ціна січі, але відвічний ворог мусить бути відбитий!
Із запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом, як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої героїчні вчинки, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх добрих подвигів та золотий лавровий листок в історії їхнього народу. Боротьба була важка і вимагала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо нашу щиру подяку і наш подив. Героям, що поклали голови і віддали свою останню краплину крові, тим, що не можуть уже радіти перемогою, присвячуємо на вічну пам’ять цю згадку».
Загальні втрати російських військ за всі три штурми Маківки становили близько 3 тисяч бійців убитими й пораненими, австрійські джерела повідомляли про полон 173 солдатів і взятті двох російських кулеметів. Розмір втрат австрійських військ точно невідомий. Втрати УСС склали 42 чол. убитими, 76 пораненими і до півсотні полоненими.
У 1920-х роках члени УВО, а згодом ОУН започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини г. Маківка. У 1930-х роках почалися численні паломництва на гору, які тривають і досі. Зараз на горі можна побачити 50 хрестів на могилах січовиків та один пам’ятник на честь тих воїнів, котрих ідентифікувати не вдалося.

Дячок В-А