КРАСА І СИЛА РІДНОЇ МОВИ
Ольга Крат
Ольга Крат (у шлюбі Кузьмич) народилася 16 жовтня 1953 року в м. Норильську Красноярського краю в сім’ї репресованих українських патріотів, що відбули НорЛаг. Закінчила Український поліграфічний інститут (УПІ, м. Львів), редактор науково-технічної літератури і реклами, працювала в друкарні, рекламному комбінаті «Укоопторгреклама», редакції Рівненської газети «Волинь», видавничому центрі «Тетіс», вела поетичний гурток «Сузір’я». В 1995 р. відкрила власну інформаційно-видавничу фірму «Монада», з 2004 р. і донині ‒ займається створенням сайтів і рекламної поліграфії під брендом «Ольга-Прес».
Живе у м. Рівне (Україна).
ДОНЬКИ УКРАЇНИ
Хранительки домашнього тепла,
Продовжувачки Роду i Народу ‒
Земний уклiн вам, слава i хвала
За вашу щирiсть, лагiднiсть i вроду,
За працьовитi руки в мозолях
I за безсоннi ночi при колисцi,
За хлiб насущний, жито у полях,
За те, що ви ‒ чарiвнi, нiжнi, близькi.
Ви зберігали у буремних днях
Код нації, традиції і мову
У вишиванках, писанках, піснях,
Співаючи дитині колискову.
Звиваючи гніздо на чужині,
Вплітали в нього гілку України,
По всіх світах, в далекій стороні
Шанують пісню й мову солов’їну!
Веселкою хай щастя виграє,
Хай доля квiтне кетягом калини.
Спасибi, що ви поруч з нами є,
Прекраснi й гордi доньки України!
ДОДОМУ
Знайома стежка тулиться до ніг,
Вертаючи на батьківський поріг,
В дитинства світ. За днями линуть дні,
Блакитні зорі тануть в вишині,
Спадають роси, день згорів, смеркає,
Ніч ненадовго землю пригортає,
У темряві гойдаються гілки,
Струмують садом пахощі гіркі
Терпкого листя, перезрілих трав,
Між очеретів тихим плесом став,
Спокоєм хата дихає крізь втому,
Криниця, мальви квітнуть знов. Я ‒ вдома.
Фіранку відведе рука в вікні,
І мама вже назустріч йде мені:
‒ Змарніла як... Ти ж чим до нас дісталась?
А серце тьохкає - таки діждалась...
ПЕРЕДДЕНЬ ОСЕНI
Росами умите, травами повите
Відцвітало, гасло, тануло, пливло ‒
Яблуком налитим прокотилось літо,
Тішило прощально золотим теплом.
Не щодня нас літо бавило привітом ‒
То дощі, то зливи ‒ всякого було.
Але на розстання в дні свої останні
Щедро дарувало золоте тепло.
Промені розлито мов зернятка жита,
Осипають землю золотим дощем.
Відлітає літо, лине понад світом,
Замикає небо золотим ключем.
Половіло житом, рожевіло цвітом,
Наливало соком ягоду і плід.
Світлосяйне літо, життєдайне літо!
За тобою ‒ осінь, і сніги, і лід.
Яблуком налитим прокотилось літо,
Теплі дні ‒ цілунком: земле, прощавай!
У багрянiй свитi йде гоноровито
Осiнь рахувати лiтечка врожай.
СЕРПЕНЬ
Ще сивi роси на свiтаннi
Кропитимуть поснулий сад,
Останнi лiтнi днi осяйнi
В туманах пропливуть назад,
I прийде осiнь, прийде осiнь,
Почне всьому давати лад,
Все до корiнчика позносить
На зиму до комор, до хат.
Здiйме у вирiй птахiв зграї,
В рiллю озимi покладе,
Листом всi стежки повстеляє,
Щоб чути, як зима прийде.
Дощем дбайливо землю мити
Затiє тижнями пiдряд...
Та поки ‒ серпень. Поки ‒ лiто,
I айстри свiтять бiля хат.
* * *
Тролейбуси у ніч летять,
Зупинкам підставляють плечі,
І ноша дня удвічі легша,
Як поруч люди гомонять.
Фіалково притихла ніч,
Зорею кліпає у вікна.
Біль заспокоїться і звикне
До жовтих воскових обличь.
Рятівна линва пролягла
Повз силуети вулиць, мосту.
Нічний тролейбус мчить крізь простір
Додому, до твого тепла.
ШАЛ ОСЕНІ
Це буйноцвіття барв, шал осені,
Вогнений вибух, листя ярий крик,
Відстрочки в ув’ядань не просить, ні ‒
Горить, палає, доки жар не зник,
Нестямно вибухає барвами
До непритомності, до голих віт,
Зцілує землю мідно карбами ‒
І все. І далі ‒ сивий світ...
* * *
"Простий хлопчина із села"...
А все між нами так непросто.
Степами ліг життєвий простір ‒
Куди стежина завела?
Степами ‒ житом, кураєм
І полином вилась стежина.
Лежать за нашими плечима
Два різних степи ‒ навзаєм.
Що ти побачиш вдалині? ‒
Там тільки сонця пруг сідає
І жайворино день світає,
Мій ‒ у тобі, твій ‒ у мені.
Очима й серцем світ вбирай,
Іди, дивись ‒ та не під ноги.
...Перехрестилися дороги ‒
І знов біжать за небокрай.
* * *
Скупi дзвiнки. Скупi вiтання.
Скупа на доторки рука.
Скупе, притлумлене бажання
До божевiлля спонука.
Довiльна гра в кота i мишу
Роздмухує притлiлий жар.
Ти ступиш крок ‒ i затаїшся
Мiж недомовок i примар.
Прийдеш у снах з щедрот ясою,
Медово напоїш вуста...
Скупi слова. Суворiсть бою.
Гра в спритну мишу i кота.
