З піснею через світ: Мексика – і знову США

Після успішних концертів у Сполучених Штатах Америки Українська Національна Капела відправилася у турне до Мексики. Перший Концерт відбувся у Монтереї 10 грудня 1922 року. Велике здивування викликало у хористів сплеск тих емоцій, з якими зустрічали українців у цьому місці. «Велике ж було наше здивування, коли на двірці нас зустрів великий натовп народу з оркестрою! За трамваєм бігла маса народу й збирала наші афіші, які викидав Дев (помічник менеджера) з передньої площинки...
Коли ми з’явилися на сцені, піднявся крик з оплесками. Слухачі так сприймали, так кричали й казились, що я ледве не став глухим, коли виходив кланятись». Так описував їх зустріч з мексиканською публікою О.Кошиць.
Глядачі, які прийшли на концерт Українського хору в Монтереї, ще довго не розходились. Мексиканці чекали на можливість потиснути руку кожного співака, вважали своїм обов’язком поплескати по плечі самого маестро О.Кошиця.
На другий день в місцевій пресі з’явились перші відгуки музичних критиків.
«El Porvenis» Monterey 11 грудня 1922 року:
«Шкода було б праці, щоб дати словесний опис того, чим є український хор у своїй структурі мелодичній та гар­монічній. То оркестра, зложена із живих людей, багата на тони та одночасно так здисциплінована, як того ще досі ніхто не бачив. Це – подиву гідний букет звуків та акор­дів, що часами справляє враження великої оркестрової маси, або величезного багатоголосного органу, до котрого дотикаються неземні пальці. Виконання всіх цих народніх пісень було для сьогодніш­ньої авдиторії невичерпним джерелом глибоких вражінь».
Розпочате турне в Монтереї продовжувалось в Сан-Луїсі та Гвадалахарі, співали три концерти, успіх був нечуваний. Але те, що чекало їх у Мехіко-Ситі, було неперевершеним. На перший концерт хору приїхав сам президент республіки Обрегон з родиною, який дякував О.Кошицю за концерт і сказав: «Перший раз в житті я шкодую, що у мене немає другої руки (він її втратив на війні), і я не можу вам плескати. Я би був щасливим, коли б міг післати до ворогів Республіки такий хор, щоб зробити їх друзями Мексики». Ці слова зараз же підхопила преса і вони були передані по радіо.
А ось як описували виступ капели провідні газети Мексики, зокрема «El Heraldo» та «El Mundo»:
«Жодний концерт ніколи не зробив на нас такого не­сподіваного і такого глибокого враження краси. Українсь­кий Хор є чимсь більшим, ніж людська оркестра.»
«Вечір складався із захоплення та оплесків. З оплесків та просто божевільного захоплення. Чоловіки голосно кри­чали «браво», а пані вимахували хустинками. Виконавці, зодягнені в національні одяги далекої краї­ни, викликали в нашій уяві великі села, обвіяні зимовими вітрами; довгі різдвяні ночі, широкі лани, по котрим не­суться невтомні, запряжені в сани коні; таємничі краєвиди невловної поетичности, що хапає за серце та зворушує...
Які ще враження?.. А оцей великий артист Кошиць, який наче чародій правує цією людською оркестрою, яка в його руках то плаче, то сміється, в залежності від най­меншого його руху! Затих хор... Але відгомін лунає серед глибокої тиші, що обхопила залю... Це концерти в своїм жанрі єдині».
Українських співаків зустрічали з ентузіазмом. Різниця в мові не робила перешкоди для взаємного розуміння й оцінки. Подорож по Мексиці продовжувалась вісім тижнів, і впродовж цього часу відбулося п’ятдесят три концерти, двадцять три в одному Мехіко-Ситі. Різдвяний концерт в «Пляца де Торос» слухало 32 тисячі 600 осіб. Це надзвичайне зібрання людей побило всі рекорди щодо кількості слухачів. Для прикладу буде сказано, що на Мексику було призначено три тижні, з них два концерти на головне місто. Але інтерес до українців був такий великий, що треба було ще додати п’ять додаткових тижнів. Про нечуваний успіх Української Національної Капели писала навіть американська преса «Musical Courier», (New York) 1923 (1-го березня):
«Український Національний Хор вернувся в Злучені Держави Мексики. Ентузіязмові мексиканців немає меж. Всі концерти-подорожі були під опікою Міністра Освіти й Красного Мистецтва – Васконцелос, Міністра Фінансів – Дела-Хуерта. Мексиканський уряд витратив великі гроші на рекламу з ціллю, щоб мексиканський народ міг дещо скористати з культурного боку й тішився цією культурною організацією. Хорові був влаштований концерт в історичному Національному палаці, який стоїть на місці резиденції Ацтекського монарха Монтесуми. На банкеті була присутня велика кількість «нотаблів», включаючи президента Обрегона».
Величезному і нечуваному успіху Капели в Мексиці раділи всі, він допомагав підправити і матеріальний стан хору. Завдяки розголосу американської преси О.Кошиця з хором, колектив попросили знову повернутися з гастролями у Сполучені Штати Америки. Так що їх дорога назад від Мексики до Нью-Йорка тривала майже цілий рік. Постійні зупинки, пересадки, виснаження під час концертів змушували керівника Капели О.Кошиця тримати дисципліну серед хористів. Маестро часто згадував Україну і свою сім’ю. Думав і про тих майбутніх нових членів Капели, котрих він викликав з України: «Мої найщиріші друзі (в Києві), люди високої освіти й інтелігенції, фанатики хо­рового співу і нашої пісні, визначні артисти, — гниють від голоду та злиднів на нещасливій Україні».
Так і не дочекався їх, бо як стало відомо трохи пізніше з листа одного товариша, що співаків, які їхали для поповнення складу Капели, затримала і не випустила Радянська влада. Не дивлячись на це, Українська Національна Капела продовжувала тріумфальну подорож по Сполучених Штатах Америки.
Омега, штат Небраска, «The omаha Beе» 1.1.1923 р.:
«Слова безсилі, коли приходиться говорити про Ук­раїнський Хор... Вони пре­зентували музику народню, повну чару й різноманітности, про яку ми нічого не знали і презентували її у всій її своєрідній красі. Цей спів настільки відмінний і різний від співу всякого другого хору, який коли-небудь був у нас, на­скільки їх пишні, барвисті убрання (одяги) відрізняються від звичайних вечірних убрань. Красиву «унікум»-картину робили вони з жінками у червоних чобітках, вишиваних сорочках, чорних корсетках з весело заквітчаними голова­ми в стрічках, а чоловіки з їх ясними довгими жупанами та широкими штаньми поверх чобіт. Вони виглядали «дійс­ною річчю», і вони є такими. А як вони співають! Не дивно, що вони отримували овації всюди, де тільки появлялись. І не дивно, що публіка «мюнісіпал авдіторіюм» вчора стала на рівні ноги, як одна особа, і вимагала повторень за повто­реннями».
«The American Srbobran», Пітсбург:
«...Український хор з цього погляду робить найбільшу при­слугу, перше через те, що репрезентує хорове мистецтво, в якому українці визнані як найвищі, друге — що знайо­мить світ з великими оригінальними цінностями українсь­кої національної музики, яка не тільки може рівнятись, але, без сумніву, перевищує найліпші твори фольклору За­ходу... Українсь­кий Національний Хор – один з тих могутніх чинників, які знайомлять цивілізований світ з його батьківщиною – Україною...»
«The Michigan Daily Ann Arbor», 1923 p.:
«Пісні, які співає Український Хор, різноманітні й ці­каві. В них чується атмосфера серед невільних страждань, в такому, наприклад, канті, як «Почаївська». Колядки й щед­рівки фантастичні й витончені, вони викликають глибоке релігійне почуття. Прикладом цього буде: «З-під гір, з-під долин». В народних піснях можна знайти всі форми — від поважних і суворих, до легких і веселих. У них інколи нас дивують елементи «гротеск». У всьому почувається окре­мий національний дух, який не має нічого спільного з так званою «русскою музикою».
Майже з усіх рецензій, написаних в пресі Сполучених Штатів Америки, видно як сприймали українські пісні американці, вживаючи такі вислови як: «Чарівна тайна, гіпнотизм, унікум, технічна перфекція і гармонічне з’єднання, чудо, солов’ї України, людська симфонічна оркестра, божественний хор».
Число безконечних концертів у США приніс не тільки славу й повагу Національній Капелі. Завдячуючи їх виступам, американське суспільство насправді зрозуміло різницю між українцями та росіянами. Капела стала народними послами окупованої російськими більшовиками України. Вони доносили правду про нашу історію, мрію про самостійність. Вони возвеличували простий український народ, розуміючи що через це назад в Радянську Україну їм дороги немає.