ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Саме ці рядки спали мені на думку в розмові з головним редактором, який напередодні Дня Незалежності запропонував спробувати передати поезію через українську пісню. Справді, в пісні відчуття слова набуває дещо іншого забарвлення: воно барвистіше і яскравіше. Воно ніби відроджується заново – даючи поштовх емоціям і почуттям... Це «перевтілення» чимось схоже на дотик душі до колискової – що збереглася в пам’яті дорослого серця. Можливо, щось подібне відчував і сам автор взятих за епіграф рядків? Адже висловлене ним зізнання схоже на поштовх до усвідомлення своєї суті... Це, свого роду – прозріння. Відомого в Україні поета ще називають однією з «київських легенд, у якій живе час і повчальний зміст». Адже відчуття кореня стало для нього початком відліку нового періоду не тільки в поезії, а й у житті... Відтоді він розмовляв і писав тільки українською, залишаючи частинку себе в кожному рядку й заповідаючи любов – до рідного слова, до мови, до пісні...
Глибину своїх відчуттів кожен із нас визначає по калатанню власного серця. Особисто я, відтворюючи незабутній стан душі, часто провалююся в далеке дитинство, зокрема – в одну з перших пісень:

Я маленька українка
В мене плаття
по колінка (2 р.)

В мене нові черевички –
червоненькі,
невеличкі (2 р.)

В мене гарний є віночок,
Ось піду я
у таночок... (2 р.)

Я перебираю в пам’яті різнокольорові стрічки (кісники), що розлітаються круг мене, нагадуючи барвисту парасолю... Невтомно кружляю навколо самої себе, розправляючи зів’ялі в роках польові квіти, сплетені у віночок. Оте незабутнє дитяче відчуття стало для мене саме тим зерном, з якого проросла в життя українська пісня. Вона вкорінялася в мені, вбираючи барви слів і відтінки мелодії... Сьогодні вже знаю: окріпнувши в часі, стебло проросте крізь душу в дерево роду. Та живитися продовжуватиме з того джерела, в якому зародилося. Тож і пробую відшукати в інтернетній мережі слова напівзабутої пісні, що застряла в мені на роки. Натомість знаходжу другу, третю, четверту... – на всі голоси! Співають наші діти й онуки, збираючи докупи добірні зерна з уже стиглого колосся, що визріло в нашому поколінні:

Червоні маки, ніжні пагони барвінка
переплелися на лляному полотні...
Нехай маленька я, та справжня українка –
сорочку мама нині вишила мені...

Приспів:
Я україночка, я – українка.
В моєму серці – калини гілка...
Я роду славного козацького кровинка.
Я, Україно – донечка твоя...
Поезія пісні незбагненною вібрацією звуків проникає в найнедоступніші закутки душі. Відчуваю на собі, як те коливання торкається туго натягнутого крізь роки нерва, що затерп у часі – пробуджуючи в ньому життя... В пісні зріють наші почуття – любові, радості, віри, гордості за рідний край... Сповнена любові до рідної землі, пісня згуртовуює людей і піднімає дух нації. Сучасні виконавці повертаються до відновлення патріотичної пісні та її популяризації серед молоді. До прикладу, на легендарному фестивалі "Червона Рута-89" (м. Чернівці), слухачі вперше відчули наближення можливих змін у суспільстві саме через пісню... Ставши володарем «Гран-прі», власник колоритного бас-баритону Василь Жданкін на свій страх і ризик заспівав "Ще не вмерла Україна" і тим самим поклав початок прозріння в тисячах сердець української молоді. Пісня на музику Михайла Вербицького та першого куплету й приспіву поетичного твору Павла Чубинського стала основою національного гімну України.

ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Українська пісня об'єднує покоління, пробуджує національну свідомість, очищає людські душі. Вона полонить, чарує і вражає розмаїттям тем. Ім’я відомого поета, сценариста, одного з основоположників української естрадної пісні, заслуженого діяча мистецтв України Юрія Рибчинського відоме вже з його перших публікацій. Але справжній авторитет і популярність принесла йому саме пісня. Співпраця з композиторами й відомими співаками, зокрема з Назарієм Яремчуком, Ніною Матвієнко, Василем Зінкевичем, Софією Ротару, Таїсією Повалій та ін., вивела його на вершину слави. Крім того, автор наділений унікальним талантом відкривати нові імена. Пісня «Україна» у виконанні наймолодшої з кола артистів, яким були присвоєні звання народних, Наталі Бучинської, принесла небувалий успіх автору:

Україна
Слова Юрія Рибчинського
Музика Ніколо

1. Ти шляхом праведним, святим
йшла до волі, Україно.
Ти перед ворогом своїм
не ставала на коліна.
Ти до омріяних зірок
йшла крізь терна. (2)
Ти в душах сіяла добро,
наче зерна. (2)

Приспів:
Є на світі моя країна,
де червона цвіте калина.
Гори, ріки і полонина –
це моя Україна.
Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїм серці вона єдина.
Це моя Україна.

2. Де б я на світі не була –
ти зі мною, Україно.
Ти – моя мати, що дала
мені мову солов’їну.
Тут я пила із джерела
чисту воду. І до рання
тут я п’яніла без вина
в ніч медову від кохання

3. Ти до омріяних зірок
йшла крізь терна. (2)
Ти в душах сіяла добро,
наче зерна. (2)

Україна з давніх-давен славиться своїми піснями... Через пісню пізнається світогляд наших пращурів, вивчається історія, розкривається духовна краса українського роду. Наступне ім’я народного артиста України, заслуженого діяча мистецтв, талановитого співака, поета й композитора Тараса Петриненка відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Він автор багатьох українських пісень, які зробили його популярним , успішним і знаменитим. «Тарасові пісні» служать ідеалам високої духовної культури й відродженню національної свідомості. Він – автор і виконавець відомої пісні, що здобула всенародне визнання і стала своєрідним неофіційним гімном України:

Україна

1. Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький Шлях.
Я йду від тебе і до тебе
По золотих твоїх стежках.

Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти.
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти!

Приспів:
Україно, Україно, після далечі доріг
Вірне серце твого сина я кладу тобі до ніг!

2. Поки кохаєм до нестями,
Іще не скоро наш кінець.
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець.

Ще свічка наша не згоріла,
Ще наша молодість при нас,
А те, чи варте наше діло —
То скажуть люди й скаже час.
Приспів.

Наступну пісню я неодноразово слухала у виконанні заслуженого діяча мистецтв України, мецената, продюсера, автора численних мистецьких проектів, головного режисера-постановника телемарафону «Пісня об’єднує нас», що увійшов до Книги рекордів Гіннеса, Михайла Поплавського. Завдяки йому кращі твори та композиції виконавців різних поколінь щороку поповнюють національну пісенну скарбницю. Вся творча праця ректора Київського національного університету культури й мистецтв і відомого народного артиста України «спрямована на популяризацію української пісні, української культури, української мови...»

Україна
Слова Степана Литвина
Музика Геннадія Татарченка

1.Прихилюсь я до тебе уклінно,
Побажаю і щастя й добра,
Тільки вірю, не вмре Україна,
Бо співочий народ не вмира.

Переміниться світу будова
І шагне у космічну блакить,
Рідна мова моя, кольорова
На далекі зірки полетить.

Приспів:
У мене ти – одна єдина,
Одвічна радість і жура.
Ти будеш жити, Україно,
Країна щастя і добра.

2. І не буде нас доля цуратись
У карпатських, таврійських садах,
І не зможе ніхто відібрати,
Те, що ти зберегла у віках.

Доки пісня звучить солов’їна,
Щире слово в козацьких вустах,
Ти не вмреш, ти не вмреш, Україно,
Будеш жити у наших серцях.

Приспів.

В чому ж сила і невмируща суть української пісні? Відповідь на це нескладне питання вирішила пошукати в інтернетній мережі – бо ж набагато цікавіше залучити когось із небайдужих до діалогу чи дискусії... Виділяю рядки, з якими важко не погодитися: «...Мудра поезія пісень проймає до найглибших струн душі, радує її, випливає слізьми, та не гіркими, а такими, що облегшують душу, вселяють надію і гордість. У цих невеличких за розміром перлинах вмістилася вся велич народного досвіду і мудрості. Не зважаючи на своє багатовікове існування, українські пісні не застаріли і несуть в собі духовну красу нашого талановитого народу. І саме тому народна пісня є безсмертною, як і сам народ. (О. Петров ).
З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка» та «Ясени», М. Сингаївського «Чорнобривці», Ю. Рибчинського на музику І. Поклада «Скрипка грає», ряд поезій Д. Павличка з музикою О. І Білаша «Два кольори», «Лелеченьки». Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори» та ін. Олександр Довженко свого часу писав, що «пісня – це бездонна душа українського народу». Саме так. Адже пісня супроводжує кожного з нас від народження до старості, «від колиски до могили...» (М. Стельмах). Справді, немає такого почуття, що не озвалося б піснею в людському серці...
В мені всеньке цьогорічне ціле літо бринить українська пісня, як стан душі – переплітаючи спомини, дороги, роки... Адже я вся в чеканні – поїздки до батьків і приїзду в Угорщину родини. Тож на питання сестри: «Що привезти в дарунок з України?», без вагання відповідаю: «Привези мені пісню...»
Сама ж пригальмовую вже втомлені думки на самісінькім на краю безодні часу, намагаючись не оминути відроджену заново поезію Л. Кисельова. Знаходжу невмирущі рядки, які засвідчують творчу зрілість поета, що залишився молодим – навіки... Наступні слова – своєрідний заповіт, залишений у спадок кожному, хто відчуває дотик поезії до небайдужої душі:
«Пам,ятайте серцем: наша мова – пісня, а в словах – любов».
Валентина З...
P. S. Вже вранці наступного дня, нашвидку проглядаючи пошту, знаходжу черговий лист від сестри. Вона повідомляє, що простіше видалося переслати пісню, яку я просила: адже в «набиті битком» валізи вона просто не вмістилася б...
Відкриваю, слухаю й записую слова пісні на патріотичну тематику, яку напередодні Дня Незалежності презентувала заслужена артистка України Катерина Бужинська. В пісні йдеться про рідну землю – «про Дніпро й Черемош, Чорне море й Донбас, про квітучі сади й полонини...», Та «головне надбання України, за словами самої співачки, – це народ». Адже

...в першу чергу, це люди.
Це юнак, що замріяно любить,
це дівчина, що вірно кохає...
Це народ, що співає пісні...

Вслухаючись у слова й мелодію, що злилися воєдино – віднаходжу в собі незатухаючі акорди причетності до країни, в якій народилася і зросла... Відчуваю себе частинкою незламного народу, що століттями виборює незалежність, відстоюючи мову й багатовікове коріння. Воскреслі емоції, пульсуючи в свідомості, переростають у відчуття «єдиної родини»:

«Народились ми в Україні,
На Поліссі, на Буковині,
На Поділлі і на Волині,
Біля сивих Карпат і в Криму...

Поетичне слово в пісні «окреслює» неосяжні простори й велич рідної землі. Живописна краса пробуджує уяву, яка, в свою чергу «розмальовує» полотно знебарвленої в часі в часі душі синню неба й золотом нив...

Краю рідний мій, любий краю...
Якщо хтось мене запитає,
Що таке, скажи – «Україна»,
Я скажу відверто йому:

Приспів:
– Україна – це я, Україна – це ти,
Україна – це ми... Україна!
Ми єдина сім’я, сестри ми і брати...
Ми з тобою і є ця країна.

А ще прослухана пісня вселяє високе почуття патріотизму й відповідальності за країну, частиною якої є кожен із нас. Адже «без власної пісні, мови й культури немає нації:

Україна – це ти. Україна – це я.
Ми з тобою і є ця країна.

...І, вже готуючись поставити довгоочікувану крапку (бо пісня поволі затухає в мені ), раптово пригадую давню легенду – про те, як...
Бог вирішив наділити дітей різних народів світу талантами. Одні отримали елегантність і красу, інші — дисципліну і порядок, хтось – здатність до торгівлі, а хтось – до музики...
Обдарувавши всіх, підвівся Господь зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові – вінок із червоної калини.
– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
– Я – Україна... А плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Вороги знущаються з вдів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі...
– Чого ж ти не підійшла до мене скоріше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?
Коли дівчина хотіла вже йти, Бог, раптово піднявши правицю, зупинив її.
– Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.
Взяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.
З тих пір і дивує світ українська пісня...

Валентина Зінченко-Параска