Рифми про життя
Перечитуючи Шевченка
По-іншому засяють зорі,
По-іншому і час мине,
Гай-гай, завдасть тобі ще болю
Чуття брехні приглушене...
Зійдуться обшири в міжгір'ї,
Де мріям і не протовктись.
Згадаєш матері прислів'я:
«В лиху годину не спіткнись!»
Аж ні! Ти все ще віриш людям,
І любиш їх. Куди ж без них?
Хоч стрінуться не раз іуди,
Із миром ти відпустиш їх.
Вони утішаться і знову
Дадуть тобі життя урок,
А ти, немов малюк безмовний,
Що робить їм назустріч крок...
Вони кривлять душею, знають –
Не заподієш ти їм зла,
Надій облудних не втрачають
Хосен тягнути з «м'якуша».
«Не хоче знатися з нещирим?
Олжá йому не по нутру?
Оце загнув!.. Таким нехитрим
В брехні і діти носа втруть!»
Лихварський світ постав не нині.
Причин багато, ціль – одна:
Хапнуть побільше у людини,
Ще й душу вивернуть до дна!
І ти бредеш в темряві ночі,
Не розбираючи доріг,
Порожнім світом поза очі -
В пустелі зриш собі нічліг.
На самоті ясніє думка
І опадає пил марнóт,
Людини совість – це придумка,
Ідей примарних заколóт.
Панує в цьому світі бéзлад,
Недосконалість греблі рве,
Цілує ручку владі бéздар,
Скупеньку ласку шапкує...
Назавтра виріс недоріка
В зухвалого тобі панка,
Нахабно вченим в очі «тика» -
Впізнати годі бурсака!
Йому перéступ – не загáта,
Сумління мук не звідав він,
На бідність зиркає пихато,
Хоч вчора сам устав з колін...
Життя хапає нас за бáрки
І термосить, що вже є сил,
Пекельного хлюпне приварку
Чи сипоне на рану сіль...
В жалі впадать, проте, ще рано,
Солодшим не стає буття,
Плюндрують вівтаря погáни,
Та Світло знову бачу я.
28.02 – 09.03.2009
Будапешт
Шáрварок
Згадуючи Сковороду
Сурмила фáльшем чужа слава,
Манило золото до пáморок,
І ти радів з цього без тями,
Потрапивши на звичний шáрварок.
Гасав ти, як дурна сорока,
Хапаючи блискітки на льоту,
І думка гріла, що нівроку
Дається тобі щастя не в поту...
В ужитку слава – крам нікчемний,
І золото не завжди йде у хід.
Узять стороннє – труд даремний:
Не травиться у шлунку чужий плід.
12.03.2009, четвер (між 5.45 та 11.45)
Будапешт
ВАСИЛЬ ПЛОСКІНА
Пісня одного життя
До 140-х роковин Лесі УКРАЇНКИ
Запала мені в душу
Мелодія одна,
Її у собі ношу
Не перший рік вже я.
Та пісня із Полісся
Печаллю пройнята...
Співала її Леся
Усе своє життя –
Про любу Україну,
Згорьовану украй,
Про первоцвіт весінній,
І зоряний розмай.
Та мова лебедина
Аж брала за живе,
Будила у людини
Свідомість про Святе.
...І нині, як перлини,
Всі Лесині пісні,
Любов до України
Відроджують вони.
І сходять зерна віри,
Яка міцніє в нас
Під зорями надії,
З любов’ю в Божий час!
22.XII.2010 (13.30)
Будапешт
ДУМКА ПРО ГОЛОДОМОР
Ні терор, ні голод не занапастили
Народ України у страшній біді,
Силу його, волю хоч і надломили,
Та живе надія у людській душі.
...Пáльці хлібороба сплетені на грудях.
Вíко домовини підпира ослін.
Непрóхане гóре зазирає всюди –
Урожаю бíльше не діждеться дім...
Запалили свíчку у сусідній хаті:
В путь останню знову споряджали двох.
Заломила руки безутішна мати:
Хто її на старість догляне? Ніхто...
День при дні на цвинтар їхали підводи –
Не було їм ліку, клялись гробарі,
До могил промерзлих кидали босóту,
І пожадно вились круки угорі.
Пусткою війнуло у людських оселях,
Мов чума пройшлася краєм орачів...
Перевертні люті никають по селах –
По чужé прислав їх ниций лиходій.
Не злічити, вкóтре вимели з подвір’їв
Рéштки збіжжя, хáрчу – що в когó булó.
Зачерствілі душі брали все без міри,
За ідею хибну смерть несли в село.
...Родив лан по тому врунисту пшеницю,
І живим вертала вже борги рілля,
Заслужили мéртві пам’яті дещицю
Про несвітську жертву заради життя.
Будапешт, 15.11.11 (12.15)
