АРХІВ
ГРОМАДИ

№4(128)
жовтень - грудень
2014 року

«Бог посилає нам Свої дари з більшим задоволенням,
аніж ми їх приймаємо»
св. Григорій Богослов

Дари, що посилає Господь кожному з нас, особливо щедрі і багаті. Ласка Святого Духа в повноті виливається на створіння, кожного зокрема. У своїй щедрості Господня доброта безмежна. Даючи, не чекаючи натомість нічого, даруючи, не оцінюючи пожертву, просто з великої любові – це сутність Божа. Людина робить і розуміє все по-іншому. Даю, щоб мені віддали, роблю, в очікуванні на винагороду. Корисливість, зиск зазвичай керують нашими вчинками. Нажива до матеріального засліплює. Людина перетворюється в споживача та, окрім збагачення, нічого іншого довкола себе не бачить. Це відбувається через брак задоволення. Постійна гонитва веде до спустошення душі. Душа кам’яніє, стає соляним стовпом. Забуваючи за первісну природу, хоче здобути світ, наштовхуючись на розчарування, страхи, депресії. Захланність – страшна спокуса. Веде до марноти, сірості. В Наслідувані Христа про таку категорію людей читаємо: «Примарна марнота і все марнота (Еккл.1.2), крім одного Бога, любити і йому одному служити... Так, марнота єсть глядіти минущого багатства і на нього уповати. Марнота також, ганятися за почестями і пнутися вгору. Марнота єсть, давати волю бажанням тіла, та й пожадати чогось такого, за що потім треба тяжко покутувати. Марнота єсть бажати собі довгого віку, а мало дбати за те, щоб праведно жити».
Тому, маючи сьогоднішній день, подякуймо Богові за дар життя, добро, яке отримали просто так, безкоштовно. Вже перед творенням світу ми мали місце у Божих планах… я, ти, та все, що бачимо, чим послуговуємось, віддано людині в ужиток. Якими розумними ми б себе не вважали, таємницю Божого творіння тільки розумом збагнути годі. Віра, саме вона, приходить на допомогу. Не знайшовши задоволення в гонитві за матеріальним, продовжуємо пошуки. На щастя, тисячі, мільйони людей повертаються до першоджерела, знаходять себе у Бозі, релігії. Саме вона допомагає зрозуміти ціль, заспокоює, дає відповіді на найзаплутаніші кросворди нашого життя. Варто іноді зупинитися для орієнтації і піти туди, де тебе чекають з любові, а не з якоїсь нагальної потреби, просто з великої Батьківської любові.
Дар отриманий з любові вічний.
Т. Гадсон писав: «Хто ми є – це Божий дар нам. Ким ми станемо – це  наш дар Богові».
Народившись в християнській державі, християнських сім’ях, із часом запитуємо себе: наскільки ми є практикуючими християнами та чи взагалі ними являємось? У таких випадках на допомогу приходять батьки, духівники, священики, вчителі, катехити та Церква як основний учитель. Нашим святим обов’язком християнина має бути знання правд віри та практикування їх в житті. Свята Христова Церква, як Божа установа, веде до спасіння кожного з нас. В ній знаходимо безліч духовних практик, самого Христа та засоби до спасіння, св. Тайни, без яких християнин не може зватися послідовником Христа.
Святі Тайни – запорука спасіння.
В Катехизмі Католицької Церкви про Таїнства так сказано: усе Літургійне життя Церкви звернене до Євхаристійної Жертви і св. Таїнств ( Пар.2 Ватиканський Собор, Конст. Sacrosanctum Concilium, 6). У Церкві є сім святих таїнств:

• Хрещення.
• Миропомазання.
• Євхаристія.
• Покаяння.
• Єлеопомазання.
• Рукоположення.
• Подружжя.

Що таке тайна?
Тайна – це  видимий знак невидимої Божої Ласки. Засновником св. Таїн вважається сам Ісус Христос. Церква, послідовниця Христа, уклала сім св. Тайн і подає їх кожному християнину для користування. Оскільки Господь бажає бачити кожного біля себе, пропонує засоби за допомогою яких надійніше дійдемо до кінцевої мети – неба. З Батьківською турботою піклується про наше спасіння, тому на прикладі Єдиного Сина Христа втілює св. Тайни на практиці (хрещення Христа Іваном Хрестителем, прощення, відпущення гріхів, зцілення недужих, перша Служба, встановлення Євхаристії, великий четвер, присутність на весіллі у Кані Галилейській, благословення подружжя...). Прикладом свого Сина а нашого Бога Христа показує правдиву дорогу до неба.

Свята Тайна Хрещення.

Ісус же приступив і промовив до них: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; (Матвій 28.19).»
Через Тайну святого Хрещення ми удостоїлися називатися Божими дітьми. Кожен з нас народжується з первородним гріхом (виняток Пречиста Діва Марія...), тільки дія ласки Святого Хрещення змиває цей гріх з нашої душі. Що ж відбувається під час цієї тайни?

• позбавляємось первородного гріха,
• відрікаємось сатани, обіцяємо служити Богу,
• стаємо християнами, отримуємо ім’я...

Тобто стаємо повноправними громадянами неба. Без святого Хрещення забороняється приймати інші Святі тайни. Охрещена людина має всі можливості дійти до спасіння. Не прийнявши тайни Хрещення, помираючий не може бачити Бога, ворота раю перед ним закриті. Св. євангеліст Марко пише: «Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений».
Незважаючи на те, яке праведне життя прожила на землі людина, без тайни Хрещення не увійде до раю. Цікавим ще є той факт, охрестившись у дорослому віці, чи перед загрозою смерті, ця тайна змиває з людини усі гріхи цілого життя. Тому в такому випадку охрещений автоматично попадає в рай. За допомогою Ласки Святого Духа на душі Хрещеного витискається печать, яка ніколи не стирається. Це як тавро, тільки в доброму розумінні. Також це – єдина  серед тайн, яку Церква дозволяє звершити без допомоги священика. У випадку несподіваної смерті, при аваріях чи ще якихось інших непередбачуваних випадках, загрозах життя, знаючи, що особа  не є охрещеною, ми можемо і маємо обов’язок охрестити потребуючих, при цьому правильно звершуючи обряд хрещення, а саме:
Хрещається раб божий (раба божа) ім’я... в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Під час читання цих слів священик (чи той, хто охрещує) одночасно поливає водою чи занурює хрещеного у воду… так відбувається тричі. Отож, при потребі, будьмо відважні у виконанні християнського обов’язку щодо ближніх, нерідко від нашого знання залежить доля оточуючих нас людей, не будьмо байдужі (коли небезпека минула і людина залишається при житті, необхідно прийти до церкви для довершення обряду).

Помазання єлеєм.

Під час обряду Хрещення священик єлеєм творить образ хреста на чолі хрещеника, при цьому примовляючи: «Помазується раб (раба) божа (ім’я) єлеєм радості в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». Кожне помазання має своє значення:

• коли помазують чоло, це означає розуміння і прийняття таїнств віри Христової, пізнання істини його;
• груди – символ зцілення душі і тіла, щоб любити Господа всім серцем, усією душею і всіма мислями своїми та ближнього, як себе самого;
• плечі - щиросердне взяття благого ярма Христового на себе;
• вуха – слухання віри, прийняття голосу Божественної Євангелії, нехай буде відкритий слух;
• руки помазуються, щоб підносив їх до святині і чинив правду, на всякий час благословляв Господа;
• ноги помазуються, щоб ходити слідами заповідей Христових… стежки Христові протоптані, то ж ходімо по них.

 Свічка, запалена під час Хрещення, нехай просвічує світлом добрих діл, щоб, коли прийде Господь, могли вийти Йому назустріч зі всіма святими, прославляючи і царюючи з Христом у безконечності.

Свята Тайна Миропомазання

«Коли хтось не вродиться з води та Духа, неспроможний увійти в Царство Боже» (ІВ 3,5)
Отож, народившись до життя у Бозі через Хрещення, інколи бракує не так сил, як відваги, щоб відстоювати віру Христову, не зректися її, не продати та не піти манівцями. Злий дух не спить, ходить, як лев ревучий, шукаючи жертви, коли знайде, про жодне помилування мови йти не може. Де потрібно шукати зброю проти сил пітьми? Саме в тайні Миропомазання! Силою, якою долаємо перешкоди, є Святий Дух та Його Дари. Це є втаємничена тайна, мета якої зробити нас воїнами Христа, носіями миру. Сам чин Миропомазання відбувається разом із чином таїнства Хрещення (римо-католицька церква окремо проводить цей обряд). Священик помазує охрещеного святим миром, роблячи образ хреста на чолі, очах, ніздрях, устах, вухах, грудях, руках і ногах кажучи: «Печать Дару Святого Духа. Амінь».
Помазання п’яти органів чуття людини має захистити її від диявольських підступів. Святе Миро, через яке уділяється Тайна Миропомазання, освячується патріархом у Великий Четвер. Ласку Святого Духа, отриману під час тайни Миропомазання, закопати (у переносному значенні цього слова) було б нерозумно, «печать дару святого духа» розвивається в душі, відкритої на ласку. Служіння Богові та ближньому – це і є прийняття ласки. Озброївшись Святим Духом, будьмо сміливі.

Свята Тайна Євхаристії

«Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів». ( Матей 26.26)
Багатьом з нас не до кінця зрозумілими є такі слова Христа, самі апостоли, що чули їх на власні вуха, дивувалися їхньому значенню, а деякі із присутніх, як каже Святе Письмо, не зрозумівши, відійшли... що відбувається?
Щоб залишитися з найулюбленішими навіки, Ісус лишає по собі божественну поживу – Його тіло і кров під виглядом хліба і вина. Передусім ідеться про Святу Євхаристію. Її було встановлено Христом на останній тайній вечері, словами вище зазначеними. Небесна їжа дається чистому серцю для підтримки тіла та освячення душі. Хто справді бажає перебувати з Христом, той неодмінно прийматиме його в Євхаристії. Христос запевняє, тим хто так чинитиме: «Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, має життя вічне, і я воскрешу його в останній день» (Ів. 6,54). Слова Христа – віковічна правда, вони святі. Причастя приймаємо під час Святої Літургії, людина попередньо готується до цього. Просто так з цікавості чи будь-яких інших міркувань не має права цього робити. Церква забороняє приймати святе тіло та святу кров Христа не достойно. Та, приготувавшись, сміливо черпаймо з цих дарів для оздоровлення душі та тіла.
«То як же я, негідний грішник, земля і попіл, зможу збагнути і зрозуміти таку високу і святу тайну»... Прийми мене на хвалу і славу імені Твого, Ти ж дав мені Тіло своє і Кров на страву і пиття. Учини, Господи Боже Спасителю мій, щоб за частим прийманням Твого Таїнства росло тепло моєї побожності....» Т. Кемпійський

Свята Тайна Покаяння (Сповідь)

Не біда коли падемо, біда, коли встати не можемо. І у таких випадках не залишає нас Господь. Милосердя Боже безмірне. Бачачи біль, крик зболілої душі, спішить на допомогу. Та для отримання прощення наших гріхів, з нашого боку потрібно збудити щирий жаль за гріхи, покаятися, постановити жити з Христом, визнати наші провини перед священиком у Сповіді, через уста духівника отримати дозвіл, адже саме священики отримали дар дозволу на відпущення гріхів, тобто гріхи відпускає Господь, вони – тільки знаряддя у руках Божих, однак лише у присутності священика відбувається тайна. У випадку, коли священика немає, потрібно збудити жаль за гріхи, перепросити Бога і при першій нагоді висповідатися, не приховуючи жодних гріхів та не пом’якшуючи ні провини, ні обставин, за яких цей гріх поповнили.
«Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж задержите, задержиться» (Ів 20,22-23).
Приготування до сповіді супроводжується наступними кроками.
1. Слід зробити облік совісті.
2. Збудити в собі жаль за гріхи.
3. Постановити змінитися.
4. Визнати гріхи перед священиком у сповіді.
5. Відбути покуту, яку визначив сповідник.
Опісля, помолившись до Святого Духа, пригадуємо, коли сповідалися востаннє, переходимо на Божі та Церковні заповіді, робимо облік сумління та приступаємо до Сповіді. Тільки сильна, покірна душа може визнати свою неправоту. Будьмо ж такими. Прощаймо, щоб і нам простили.

Свята Тайна Єлеопомазання

Ця свята тайна, як і Покаяння, належать до таїнств зцілення, відновлення чи помноження освячуючої ласки у душі християнина.
«Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяти і лікувати всяку хворобу й усяку неміч» (Матей 10.1)
Євангелист Марко пише: «Апостоли... вийшовши, проповідували покаяння і виганяли численних бісів, намащували олією хворих та оздоровляли». Тому ця тайна має на меті оздоровляти тяжко хворих та хворих на душі та тілі, священик намащує хворого олією промовляючи молитви.
Єлеопомазання здійснюється в Церкві, або вдома, священик молиться над хворими, що виражає молитву всієї Церкви. Саме ця молитва є молитвою віри, яка приносить хворому спасіння. Тут важливо зазначити, що вділяти тайну Єлеопомазання потрібно людині, яка є в стані освячуючої ласки, і для цього належить приступити до св. тайни Сповіді. Обряд тайни Єлеопомазання завершується тим, що священик кладе на голову потребуючого книгу Святого Євангелія. Це є знаком того, що сам Ісус Христос своєю рукою торкається голови християнина на знак оздоровлення й прощення гріхів.
Духовними плодами тайни Єлеопомазання є передовсім оздоровлення душі, і якщо цього бажає Господь, також і тіла. Через тайну Єлеопомазання людина отримує ласку Святого Духа, який допомагає людині у спасінні, зміцнює віру в Бога, завдяки чому християнин стає здатний бачити сенс у своїм терпінні і через це зберегти внутрішню рівновагу і спокій у часі терпіння. Окрім того, «як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як.5,15). Прощення гріхів – найкращий засіб для повного вилікування душі від гріхів. Через прийняття цієї тайни прощаються повсякденні гріхи, а також гріхи важкі, призабуті або несказані через незнання у святій тайні Сповіді, і всі ті, що в них не було можливості висповідатися. Ця тайна доповнює нашу злуку з Христом і очищує ціле наше буття: уяву, пам’ять, розум, волю. Божа ласка проникає у глибину всіх душевних снаг та очищає їх із усіх зародків гріха – і так усе стає прощене, очищене, приготовлене до останньої боротьби і приносить спокій душі перед смертю.

Тайна Рукоположення

Папа Франциск говорить: «Таїнства Хрещення, Миропомазання і Євхаристії разом становлять Таїнство «християнського втаємничення», унікальну величну подію благодаті, що відроджує нас у Христі. Це – фундаментальне покликання, що об’єднує усіх в Церкві як учнів Господа Ісуса. Є Таїнства, що відповідають двом особливим покликанням: Рукоположення та Подружжя. Вони становлять дві великі дороги, через які християнин може зробити зі свого життя дар любові, за прикладом та в ім’я Христа, співпрацюючи,таким чином у будуванні Церкви».
Священство бере початок від самого Христа, бо Він є вічний первосвященик: «Бог-Отець у Своєму чоловіколюбстві «так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним – світ спасти» (Йо. 3, 16-17). Син Божий, Ісус Христос, називаючи Себе добрим пастирем, вказує на основне покликання і призначення священика: «Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе» (Йо. 10, 11). З уваги на своє високе вибрання, священики – це «слуги Божі й завідувачі Тайн Божих» (І Кор. 4,1). Звідси й слова св. Івана Золотоустого про священичу гідність: «Священики одержали силу, якої Бог не дав Ангелам, ані Архангелам, бо не до них, а до священиків Нового Завіту сказав: «Усе, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі».
Ось у чому криється велика гідність і відповідальність священиків: «Кожен бо архієрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих; Щоб приносив дари та жертви за гріхи, що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений... Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон». (Євр. 5, 14).

Тайна Подружжя

У світлі Святого Письма і науки Церкви подружжя – це нерозривний союз, заснований самим Богом. Завдяки цьому союзу, чоловік і жінка за не відкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність. Подружжя є не тільки природнім правом людини і фізичним емоційним та психічним зв’язком двох – чоловіка і жінки, але з приходом Христа набирає сакраментального характеру і значення: «У Церкві подружній зв’язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й місце Божого Об’явлення та освячення людства».
Апостол Павло порівнює Таїнство Шлюбу з тайною єднання Христа з Церквою і говорить: «Ця велика таємниця…» (Еф. V, 32). «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Буття II,24). Саме так визначає Господь суть цієї тайни.
Тайна Подружжя має бути укладена, згідно з обрядом. Починається він із обручення, що вважається скріпленням перед Богом і Церквою взаємних обіцянок майбутніх наречених. Вінчання полягає в тому, що під час цього таїнства наречені тримають у руках запалені свічки. Світло – це знак радості, тому запалені свічки символізують радість зустрічі двох закоханих людей. Одночасно – це символ їх чистоти і непорочності. Обмін перснями, перстень – знак вічності і неперервності шлюбного союзу, бо неперервна і вічна благодать Святого Духа. З’єднання рук та трійний обхід навколо аналоя означає, що через руку священика чоловік отримує жінку від самої Церкви, яка з’єднує їх у Христі навічно. Тримаючи свою руку на епітрахилі поверх з’єднаних рук наречених, священик тричі обводить їх довкола аналоя (тетраподу). Як і в Хрещенні, це ходіння по кругу символізує вічність. Наречені зобов’язані вічно зберігати свій подружній союз, пам’ятати про спільний хрест, покладений на них сьогодні, носити «тягарі один одного» і завжди бути сповненими благодатної радості цього дня.
Заглиблюючись в кожну тайну, прослідковуємо дві істини: Бог та людина, служіння в любові. Від виповнення християнського обов’язку залежить наша вічність. На землі ми прості подорожні, тому здобути небо – це і є мета кожного, хто прагне життя вічного. Використовуймо дари, отримані з любові... несімо тягарі одні одних, а решта неодмінно додасться...

Марія ВТЕРКОВСЬКА,
релігієзнавець, психолог