№4(128)
жовтень - грудень
2014 року

ОГЛЯД ПОДІЙ
ПУБЛІЦИСТИКА
200-річча Т.Г. ШЕВЧЕНКА
УКРАЇНОЗНАВСТВО
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

«Кількість наших організацій-партнерів невпинно росте»

На запитання «Громади» відповів голова Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта» в Сербії та очільник Світового конґресу українських молодіжних організацій (СКУМО) Мирослав Гочак.

− Якою була мета Вашого приїзду до Угорщини?
− Мене запросили взяти участь у проведенні чергового форуму в Угорсько-українському бізнес-клубі. Це не є моїм основним напрямком у роботі. Але мене зацікавила сама, так би мовити, кухня організації цих заходів, хотів побачити, як це виглядає на практиці, можливо, чогось цікавого і нового навчитися для себе, почерпнути нових ідей...
− Щоб запровадити щось подібне у колах українців Сербії?
− Звичайно! Адже економіка – це фундамент кожної країни. Якщо економіка розвинута і накопичені значні кошти, все решта буде, я вважаю.
− А які події останнім часом відбулися в українських організаціях Сербії?
− У нас також пройшли вибори до Національної ради нацменшин, своєрідного організаційно-структурного еквіваленту ДОСУУ, тільки у нас нема самоврядувань на місцевому рівні. У Сербії такі вибори мали 20 національних меншин, включно з українською. Ми обирали 15 членів до Української національної ради. Якщо у неділю відбулися вибори, то у вівторок ми вже мали офіційні результати. Що стосується українців Сербії, виборчий список має, за законом, мати найменше 5 кандидатур і щонайбільше 15 у залежності від кількісного складу меншини. Один виборчий список має підтримати 50 зареєстрованих виборців української громади. Усього в українців було 5 таких виборчих списків.
− Це вже вимальовується європейська виборча модель?
− По суті, кожний виборчий список отримав щонайменше одного члена Національної ради, у залежності від того, скільки було отримано голосів.
− Які завдання постали перед депутатами Національної ради після проведення виборів?
− Члени Нацради є ніби посередниками між державними структурами влади Сербії й етнічною громадою у галузі освіти, культури, сфері інформації і видавництві, а також службового використання мови меншини, особливо якщо йдеться про край Воєводина. На жаль, у Сербії нема компактних місць проживання українців, тому про службове використання української мови, як у випадку інших меншин, не йдеться. У Сербії мешкає, за офіційними даними, до 5 тисяч етнічних українців, неофіційно може бути удвічі більше.
− Можете детальніше розказати про ці напрямки?
− Щодо галузі інформування: 10 років тому засновано видавництво «Рідне слово», що видає щомісячну газету з подібною назвою. Цей часопис виходив у Сербії (тоді це була Югославія) з 1931 до 1941 року, поки до нас не докотилася Друга світова війна. З тих пір і до 2004 року газету не друкували. Для сербських українців «Рідне слово» є продовженням традиції наших предків. Крім нього маємо ще дитячу газету «Соловейко» (вона виходить десять разів на рік) із перервою на літні шкільні канікули. Крім цього намагаємося видавати книжки наших місцевих українських авторів, зокрема цього року вийшла монографія покійного громадського і релігійного діяча Степана Пітки. Також друкуємо книжки про українську книжку, українську вишивку. На громадському телебаченні українці мають півгодинну тижневу передачу «Панорама». А на регіональному рівні, скажімо у Воєводині, є радіо «Новий Сад», де є щоденні випуски новин українською мовою до 15 хвилин. Хоча тематично за тиждень набігає п’ять половиною годин за рахунок окремих передач «Український обрій» щонеділі до 1 години, щосереди виходить програма на тему науки, культури і мистецтва, включно з музичними передачами. У трьох осередках українських на периферіях також виходять одногодинні радіопередачі.
− Чи підтримуєте зв’язки з українськими об’єднаннями у країнах колишньої Югославії?
− Звичайно, бо залишилися родинні і дружні зв’язки. Наприкінці 19 століття переселенці із Західної України їхали спочатку до Боснії, яка входила тоді до Австро-Угорщини. Ця еміграція тривала з кінця 1890-х до початку Першої світової війни, і на нових теренах тоді оселилося, як ми вважаємо, до 20 тисяч українців. Переважно це Галичина, нинішні Івано-Франківська, Тернопільська, Львівська. Дехто приїхав із Закарпаття  А вже після Другої світової війни багато родин перебралися до Сербії, Хорватії, а також Канади, Австралії, Західної Європи, так що тоді розсіялися на всі боки.
− Відколи українці Сербії ведуть відлік початку своєї громадської діяльності у сучасному вигляді?
− Це сталося після 1989 року з утворенням Товариства «Просвіта», відтак у 2003 році у Сербії почали формувати Національні ради. Для українців був великий позитив у тому, що вони відділилися від русинів, адже за останні більш як 10 років дуже багато вдалося зробити в інтересах розбудови культурної автономії, тому що ми почали отримувати матеріальну підтримку держави в рамках нового законодавства.
− Як реагують сербські українці на посилення проросійських настроїв у Сербії?
− Особисто я не з тих, хто намагається мовчати у цій ситуації. Мої думки озвучували навіть у центральних ЗМІ Сербії. Я вважаю, тут нема чого боятися. Не всі в нашій українській громаді схвалюють мої виступи, коли я говорю в повний голос про ситуацію довкола України. Очевидно, вони побоюються якихось прихованих загроз у наш бік. Але не слід забувати, яке століття зараз надворі: у Сербії закон захищає свободу думки і висловлювань. Також відомо, що на Балканах Сербія є найбільш, так би мовити, русофільська країна. Навіть існує прислів’я, мовляв, сербів і росіян 300 мільйонів... Хоча це повна нісенітниця насправді. З іншого боку, 23 роки тому, коли ще існували Югославія та СРСР, серби навіть не знали, що взагалі може бути Україна, бо весь радянський простір був для них російським. З часом стереотипи почали ламатися, і тому спостерігається деякий поступ. Але історична офіційна наука в Сербії багато в чому зорієнтована на московську школу, підспівуючи російським великодержавникам. При всьому при тому є багато об’єктивно поінформованих про справжню ситуацію людей, і вони розуміють, що насправді діється нині в Україні і Росії. Разом із тим можна почути від них думку про те, що Сербія має давні історичні зв’язки з Росією. Однак вони не беруть до уваги тієї обставини, що культурні і духовні зв’язки серби якраз дуже активно підтримували з Україною, що була поглинута Російською імперією. Йдеться про Києво-Печерську лавру тощо.
− Не секрет, що у лавах російсько-терористичних військ проти України воюють сербські найманці. Що це за люди і чому їх не притягнуть до кримінальної відповідальності за участь у незаконних збройних формуваннях?
− Є у Сербії так званий рух четників, із числа  яких легко вербують добровольців. Ці четники, сербської національсті, під час Другої світової війни боролися проти партизан-комуністів  та нацистів Німеччини. Звичайно, на погляд нормальної людини спостерігати кількох четників на блок-постах сепаратистів у Криму чи Донбасі – це чистої води маскарад із ряженими бородатими персонажами. Місяці зо два тому у Сербії ухвалили закон про притягнення до судової відповідальності найманців, які беруть учать у воєнних конфліктах поза межами своєї країни. Хоча інформація є, що серед російських добровольців у Донбасі є багато і сербів.
− Що можете розповісти про останні здобутки Світового конгресу української молоді з часу його створення у Тернополі у 2013 році?
− Створення СКУМО розширило горизонти нашої роботи, адже до того часу ми були тільки у складі Світового конгресу українців як молодіжна комісія. Відбулося вже два великі форуми, останній із них пройшов цього року в Івано-Франківську за участю 80 учасників із 28 країн світу, Ми чекали на ширше представницьке коло делегатів, але через воєнні дії в Україні не всі учасники, передусім із Росії (їх просто не впустили прикордонники на українсько-російському кордоні), не змогли приїхати.
− Як можете оцінити роботу форуму СКУМО в Івано-Франківську?
− Якість організації таких великих заходів щоразу підвищується. Порядок денний включав три важливі частини – у нас був табір молоді діаспори у Ворохті, Річні збори СКУМО в обласному центрі Прикарпаття, у рамках форуму також проводилася культурницька акція «Діаспора-фест». Програма молодіжного табору включала в себе лекції, тренінги, презентації, по обіді проводилися майстер-класи з народних мистецтв, зустрічі з відомими українськими режисерами, різні презентації, екскурсії у Криворівню, на Буковель, а під вечір починалися програми розважального типу.
− Яке враження на молодь діаспори справила українська глибинка і місцеві люди?
 − Так, нам було що порівняти, бо ефект проведення таких заходів в Україні набагато кращий. Молоді люди бачать українське життя на власні очі, спілкуються з людьми, знаходять ділових партнерів, заводять дружбу і навіть одружуються чи виходять заміж. Під час цих зустрічей народжуються нові ідеї та думки, адже жодне телебачення, навіть най модерніше, не може замінити ефекту живої присутності людини в тому чи тому конкретному місці. За безпеку нашого форуму відповідали правоохоронці на той випадок, якби раптом сталася якась провокація, Але все пройшло спокійно.
− Яку позицію займає СКУМО щодо подій у Східній Україні?
− У цьому питанні ми діємо спільно з СКУ, підтримуємо їхні кроки, долучаємось до їхніх громадянських ініціатив. СКУМО зосереджується на лобіюванні українських інтересів за кордоном. У цьому напрямку треба ще багато працювати, бо Україна не збагнула до кінця і не вміє використовувати потенціал української діаспори щодо лобіювання на всіх рівнях влади як на місцевому, так і на державному. Представники СКУМО без проблем виходять на депутатів парламентів та членів урядів країни проживання української громади, у тому числі й на євродепутатів. Традиційно сильні традиції лобіювання українських інтересів мають українські діаспори в Канаді та США, Бразилії, Аргентині чи Австралії. Проблеми виникають на просторах колишнього СРСР, у країнах зі слабкою демократією. Можемо розраховувати на сприяння українських громад у Центральній та Західній Європі, де практично всюди є українські громадські осередки. Також не забуваймо університетські центри Європи, де навчаються молоді люди з України. Шкода, що на вищому державному рівні України не всі розуміють усіх вигод реальної співпраці з українською діаспорою, а особливо з її молоддю, наскільки це важливо і дешевше виходить за менші гроші пролобіювати серйозні питання. Згадують про діаспору, коли потрібні кошти і гуманітарна допомога.
 − Якими будуть кроки СКУМО у сфері інформування?
− Працюємо над проектом «Медіа-платформа світового українства». До цього нас спонукає ведення Росією воєнних дій в Україні і розв’язана нею брудна інформаційна війна. В останній, на жаль, вона має великі переваги над Україною завдяки шаленим грошам і потужній державній пропагандистській машині. Що ж до СКУМО, то ми хочемо об’єднати всі діаспорні ЗМІ, тобто радіо, газети, телебачення, інтернет-ресурси блогерів. Першим кроком має бути створення порталу про історію та життя української діаспори. Про неї в Україні, крім поширених стереотипів про Канаду і США, майже нічого не знають і інтересу як такого до цієї теми чомусь не проявляють. До здобуття Україною незалежності освітні центри діаспорян дуже багато робили в тому плані, щоб донести до українців правду. Це і Канадський та Гарварський (США) інститути українських студій, Український вільний університет, українські студії у Сорбонні (Париж). Також знаємо, що завдяки діаспорі дуже багато інвестицій пішло в Україну, але через корупційну систему ці гроші не працювали на реформи і на пересічних громадян, як це задумувалося інвесторами... Тепер бізнес великий закордоном вичікує, бо мають відбутися докорінні зміни у державному законодавстві України і не запрацює верховенство права.
− А СКУМО не планує залучитися до цього процесу?
− За останні 2 роки наша організація виграла 15 проектів єврокомісії на молодіжну тематику, себто йдеться про тренінги, на яких молодь вчиться брати участь у політичному житті своєї країни, не бути байдужими обивателями, впливати на прийняття рішень урядових чи державних структур, брати активну участь у громадському житті, вчитись основам міжкультурного діалогу в Європі, працювати з людьми, які мають обмежені можливості, тобто нацменшинами чи молоддю мігрантів. До цих проектів ми можемо підключати й українську молодь. У середньому тривалість таких тренінгів становила 10 днів. Були учасники з чотирьох країн ЄС та чотири, що не входять до Євросоюзу. Молоді люди спілкувалися з нами і бачити, як можна підготувати такий проект, розвивати і реалізовувати свої проектні ідеї, знайомилися з пріоритетними цінностями європейської політики у сфері молоді. Зараз, після прийняття нового бюджету єврокомісії на наступні 7 років діє нова молодіжна програма «Ерасмус-плюс» на суму 15 мільярдів євро. Попередня програма за обсягом складалася з двохсот сторінок.
− З ким підтримуєте партнерські стосунки в Україні?
− Це молодіжні організації всеукраїнського рівня «Пласт», Спілка української молоді в Україні, Молодіжний націоналістичний конгрес, Молодий народний рух, Батьківщина молода, Молодь демократичного альянсу. Їхні представники добре знають, чим ми займаємося і вони готові до співпраці. Кількість наших партнерів невпинно росте. На початку нашої діяльності видавалося, що міжорганізаційна консолідація молодіжних організацій у діаспорі й Україні займе щонайменше років п’ять. Але цей процес ми пройшли всього за два роки, тобто маємо на сьогодні зв’язки з усіма офіційно зареєстрованими молодечими організаціями українців у діаспорі – їх є 39. Із них у Канаді 5, чотири в США, одна канадсько-американська молодіжна організація, одна у Бразилії, дві в Аргентині, таку ж кількість маємо в Австралії. В країнах Середньої Азії поки що нічого нема. Маємо дві партнерські організації у Британії, одну в Бельгії, дві у Франції, Польщі, одну в Австрії, три в Німеччині, по одній у Швеції, Данії, Сербії, Румунії, Молдові, Вірменії, Словаччині, Естонії, Росії, Латвії.
− Чи відчуваєте якусь підтримку з боку України?
− На жаль, молодіжні організації українців діаспори такої підтримки не мають попри те, що останнім часом в рамках зустрічей очільників СКУ і СКУМО ми багато разів бачилися з Арсенієм Яценюком, багатьма міністрами його перехідного на той час уряду. Зараз, після дострокових парламентських виборів в Україні, активно відбувається формування нового кабінету міністрів, більш патріотично налаштованого і реформаторського за своїми настроями. Особисто мене обурив той факт, що в коаліційній угоді партій жодним словом не прохопилися про українську діаспору. Хоча, починаючи ще з 2009 року, на зустрічі з українськими урядовцями я постійно наголошую на тому, що потрібно створювати міністерство діаспори числом у 20 мільйонів осіб. Фактично третина від усього населення України живе за кордоном. Мені зауважили, що це буде відчутно для державного кошторису і тому подібне. Гаразд, нехай буде комітет чи департамент. Я взагалі не розумію, як маленька Грузія, Ізраїль, Вірменія можуть мати ціле міністерство діаспори, не кажучи про Сербію, Азербайджан чи Індію? У Болгарії є віце-прем’єр, який відповідає за діаспору Тому українська діаспора сама мусить давати собі раду. Але якщо ми не будемо підштовхувати українську владу в цьому напрямку, нічого й не буде. Є потреба створити якийсь державний орган, комітет чи агенція у справа діаспори. Як кажуть, хочеш мати, мусиш працювати. Дуже великі гроші обертають на свої діаспори Польща, Росія, Італія. Підтримує своїх земляків за кордоном і Греція. Інша думка, яку я озвучую рефреном в Україні під час виступів і зустрічей з представниками влади і громадськості, необхідність введення подвійного громадянства в Україні. Якщо у Верховній Раді буде група депутатів із діаспори, це було б дуже корисно з огляду на потреби закордонних українців і самої України. Подібне ми спостерігаємо, наприклад, у Хорватії. Не потрібно цього боятися! Я вважаю, що назріло вже питання створення державного фонду на потреби діаспори. Поляки мають «Полонію», росіяни «Русский мир». Не треба, власне, нічого видумувати – достатньо просто вивчити досвід інших країн. З іншого боку, Україна у своїй діаспорній політиці серед іншого має спиратися і на молодше покоління своїх громадян, які вчилися і працювали на Заході. Цей досвід можна використати у розбудові демократичної України, витісняючи совкове мислення і привносячи нове, європейське. Україна повинна докорінно змінити систему функціонування всіх ланок суспільного та економічного життя, напрацьовуючи демократичні звички.
− Дякую за розмову!

Бесіду провів Василь ПЛОСКІНА