ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Хто не знає чудової української пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»? Написана вона на текст, взятий з поеми Т.Г.Шевченка «Причинна» і відома не лише на Україні, але й далеко за її межами.
«Причинна» народилася 1837 року, вперше надрукована в альманасі «Ластівка» 1841 р. З того часу балада й стала відома на Україні ‒ спочатку Наддніпрянській, а пізніше і в Галичині. Буковині та Закарпатті. З 60-х років вона друкується в різних зарубіжних виданнях, перекладається різними мовами.
Балада належить до ранніх творів Шевченка, але художньо вона цілком завершена, відзначається високим мистецьким рівнем, багата на поетичні образи, музичні інтонації. Від цієї балади відбрунькувалася лірико-романтична пісня «Реве та стогне Дніпр широкий», а також задушевно-задумлива оповідь «Така її доля...», що також стала народною.
Що ж спричинилося до того, що пісня на слова Шевченка набула такої популярності, стала в повному значенні цього слова народною? На наш погляд, пісня сприйнялася як народна насамперед завдяки суголосності авторського поетичного тексту з пісенною творчістю, органічній злитості слів і мелодії. Кожен рядок вступної частини балади, як це довів Франко у праці «Із секретів поетичної творчості» (1899), відзначається майстерністю у створенні різноманітних пейзажних і звукових образів, музичних інтонацій. Навівши першу строфу пісні й два останніх рядки третьої, поет слушно зауважує: «... Зібрано тут кілька сильних слухових образів ‒ рев великої ріки, свист і виття вітру, крик сичів, скрип дерева ‒ все ефекти чисто музикальні і доступні для чисто музикального трактування».
Немаловажну роль відіграла й та обставина, що Шевченко у початкових рядках балади малює образ могутнього Дніпра, найбільшої ріки України, овіяної пісенною славою. Власне, основну тональність романтично-поетичному заспіву до балади надає саме могутній Дніпро ‒ уособлення величі й краси рідної землі.
Якщо текст Т.Шевченка з часу його публікації набув стабільності, то музику Д.Крижанівського, незважаючи на те, що вона стала народною, обробляли багато композиторів, зокрема В. Косенко, Музику до балади написали М.Лисенко, Г.Хоткевич, Г.Давидовський, Є.Турула та інші митці. Широкого розголосу набрала пісня в обробці Б.Лятошинського. Ілюстрації до твору виконали М.Микошин, М.Пимоненко, О.Сластьон, І.Іжакевич, В. Касіян та інші, часто звертаючись саме до вступної частини вірша, що, будучи інтродукцією до «Причинної», складає окрему цілість.
Одним з тих, хто невтомно пропагував шевченківську творчість і, зокрема, його «Причинну», був видатний український театральний діяч, актор, режисер, драматург і засновник першого українського професійного театру Марко Лукич Кропивницький.
Він брав участь не лише у театральних виставах, але й виступав у концертах як читець і співак. У нього був невеликий, але надзвичайно приємний баритон. Вокальні твори він виконував з неперевершеною виразністю, яка свідчила про виняткову музикальність виконавця.
В 1884 році М.Л.Кропивницький очолював мистецький провід в трупі видатного українського театрального діяча і драматурга М.П.Старицького. На початку року трупа гастролювала в Одесі. М.Кропивницький захоплював одеситів своєю чудовою грою, майстерністю свого художнього слова, своїм натхненим співом.
Серед постійних відвідувачів вистав і концертів театру М.П.Старицького був скромний учитель співу Дмитро Крижанівський. Він працював в одній з одеських гімназій, а вільний від роботи час присвячував улюбленій справі ‒ композиції. В його творчому доробку вже було декілька хорових композицій і солоспівів.
Захоплений чудовим виконанням Кропивницького, молодий композитор вирішив віддати йому данину своєї шани. Він неодноразово чув, з яким натхненням читав видатний артист Шевченкову поему «Причинна», і йому запала думка вибрати з неї окремі рядки і написати на них пісню. Не гаючи часу, засів він за роботу. З поеми були вибрані дев’ять строф, і через деякий час було створено мелодію, яку тепер знає весь народ.
Крижанівський писав свою пісню для сольного виконання в супроводі фортепіано, маючи на увазі голос М.Кропивницького. Коли пісню було закінчено і переписано начисто, композитор написав над назвою: «Присвячується Маркові Кропивницькому» і в такому вигляді подарував свій твір улюбленому виконавцеві.
Пісня сподобалась Кропивницькому. Він охоче розучив її і кілька разів співав в присутності зраділого автора, друзів та акторів трупи. Вже тоді талановитому митцю стало ясно, що нова пісня має всі права на своє тривале життя, на широке розповсюдження серед народу, настільки виразною була її прониклива мелодія, настільки органічно зливалася вона з поетичними рядками Шевченка. Одразу ж було вирішено, що для ефективного поширення пісні в народі її треба терміново надрукувати. Клопотання на одержання цензурного дозволу взяв на себе Марко Лукич, оскільки він був зв’язаний з цензурним комітетом, як автор п’єс, знав всі ходи і виходи в цій складній справі.
Кропивницькому пощастило ‒ дозвіл на друкування був одержаний, але при умові, що поруч з «Причинною» будуть видані ще три твори Крижанівського, з них два обов’язково російською мовою. Такі твори були відібрані, і в 1886 році у виданні Одеського музичного магазину Цаноті (Бальца) вийшли з друку чотири романси і пісні Д. Крижанівського і серед них «Реве та стогне Дніпр широкий», «Чи у полі, чи у борі», «Я жду тебе» та «Спи, міцно спи». Пісню «Реве та стогне» було видано в двох варіантах, для сольного і хорового виконання. Але не встиг тираж потрапити до крамниці, як наскочила поліція і конфіскувала всі примірники. Лише обов’язкові примірники, надіслані друкарнею до імператорської публічної бібліотеки, збереглися до наших днів.
Через 12 років Кропивницький зробив нову спробу надрукувати Пісню. На цей раз він дістав дозвіл на видання лише двох творів Д. Крижанівського «Реве та стогне» і «Чи у полі, чи у борі», які в 1898 році й вийшли в світ у виданні Одеського нотного магазину Едуарда Островського. Але й це видання спіткала доля попереднього ‒ весь тираж знову був конфіскований поліцією.
Те ж саме трапилося і з надрукованою Едуардом Островським фортепіанною транскрипцією цієї пісні, яку зробив композитор В.Заремба. Вона друкувалась у Лейпцігу і оскільки на ній не було дозволу російської цензури, її вилучили з продажу.
Марко Лукич дуже хотів познайомити громадськість з чудовим твором і робив все від нього залежне для цього. Але видавати пісню втретє не було рації, бо поліція знову б конфіскувала тираж. І Кропивницький вирішив піти іншим шляхом.
1907 рік. В країні лютувала реакція. В Одесі, в робітничому районі Пересип, на Божакинській вулиці в будинку № 24, що належав м’яснику Василю Лазареву, на другому поверсі було приміщення, придатне для театральних вистав. І в цей похмурий період Кропивницький найняв у Лазарева це приміщення для своєї трупи. Коли вистава «Дай серцю волю, заведе в неволю» підходила до кінця, Кропивницький раптом повернувся обличчям до глядачів і простягнувши вперед руки, закликаючи присутніх наслідувати його, замість звичайної пісні, яку він повинен був виконати за ходом дії, заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий...».
Оскільки популяризація Шевченкової пісні почалась з театральної сцени, ім’я її автора залишилось народу невідомим і незабаром пісню почали вважати народним твором. Не маючи нотних зразків, передаючи мелодію з вуст в уста, по пам’яті, окремі виконавці вносили до неї незначні зміни, що торкалися головним чином кінцівки пісні і так поступово утворився той народний варіант, який став надбанням всієї країни, всього світу.
Пісня увійшла в історію культури нашого народу як дорогоцінний духовний скарб, вона дзвенить у наших серцях величною, одухотворяючою музикою. Це справжній гімн Любові до рідного краю.
Помножена на тисячі хорів, які виконували і виконують цю пісню протягом її існування, пісня стала однією з найпопулярніших у світі, зокрема серед українців, на Україні й поза Україною сущих. Як і творець її слів, вона здобула всенародне визнання, увійшла у золотий фонд світової музичної культури.