ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

‒ Від імені наших читачів хочемо привітати Вас із цим великим особистим успіхом. Ви захищалися у відомому Сеґедському університеті, який навіть має свого нобелівського лауреата. Яку тему вибрали для свого наукового дослідження?
‒ Я здобула фах українського філолога в Сеґеді. Після отримання диплома вирішила зайнятися дослідницькою роботою, пов’язаною з історією та мовознавством під науковим керівництвом доктора Мігая Кочіша. Це було у 2003 році. Мене зацікавив період середньовіччя. На кафедрі історії, де досліджують ці часи, зберігають багато виданих упродовж багатьох століть Сеґедським університетом документальних пам’яток, зокрема дипломів на латинській мові. Це почали робити ще за часів ректора Алмаші Тібора, нині вже покійного. Пізніше виникла думка, що можна це продовжувати також на матеріалах українських грамот. Щоправда слід врахувати, що йдеться про документальні раритети XIV-XV століття і що походять вони з різних територій України, є свої мовні особливості, спостерігаємо змішані господарсько-регіональні зв’язки.
‒ А що це, власне, за грамоти?
‒ Це різні купчі, дарчі грамоти, дозволи торговцям на безмитний проїзд, різні записи на храмах, дзвонах, печатках тощо. Відправною точкою дослідницької роботи для мене став словник старослов’янської мови XIV-XV століть, який видали у Києві у двох томах упродовж 1977-1978 років. У словнику ми знайшли багато матеріалів стосовно Угорщини – різні угорські запозичення. В основному я мала справу з адміністративною лексикою, де найчастіше траплялися тогочасні урядові терміни та особові назви.
‒ Якою була тема Вашої дисертації?
‒ Вона має заголовок «Угорські особові та урядові назви в українсько-молдавських грамотах XIV-XV століть». Найважче було знайти не тільки оригінали деяких грамот, але навіть нотаріально завірені копії чи перевидані грамоти. Причому пошуки не обмежувалися лише Угорщиною, а велися в Україні та Румунії. Багато оригіналів знаходиться в архівах Російської Федерації, а туди доступу ми не могли знайти. Взагалі йдеться про кілька тисяч таких грамот, тобто дослідницька робота за своїм обсягом дуже велика попри те, що я особисто опрацювала тільки 68 документальних пам’яток і планую працювати над ними і в подальшому.
‒ У чому це проявлялося?
‒ Опрацювавши весь текст грамоти, тобто набравши її староукраїнською мовою на комп’ютері, ми додали до неї угорський переклад, щоб наші науковці історичної кафедри Сеґедського університету, які досліджують період середньовіччя, могли використовувати цей матеріал, який досі не був зібраний і систематизований.
‒ Тепер поговоримо про мовознавчу складову Вашої дисертації. Чим вона може зацікавити, наприклад, філологів?
‒ Мова цих грамот – це так звана руська або староукраїнська мова населення колишньої Київської Русі, але жодним чином не російська. Тому дуже важко, до речі, перекласти цей термін на угорську, дуже різна термінологія. Навіть в українських учених нема єдиної думки щодо цього терміну. І тим не менше, відслідковуючи розвиток руської мови на прикладах грамот XIV-XV століття, можна стверджувати, що йдеться про основи сучасної розмовної української мови.
‒ Чи роблять подібні дослідження Ваші українські колеги?
‒ Зараз відбувається активний процес видання пам’яток української мови. Недавно у Сеґеді пройшла сьома міжнародна конференція україністів. До нас приїхали науковці з Київської академії наук, Чернівецького університету. Вони нам передали чимало виданих в Україні пам’яток української мови, зокрема «Луцьку замкову книгу», «Київські листки» та інші.
‒ Як часто пишуться подібні дисертації у Вашому університеті?
‒ У Сеґедському університеті на кафедрі славістики, де я захищалася, до мене докторську ступінь здобув один аспірант у 2001 році. Зараз, у 2014 році, захистилась я і моя колега... Сподіваюся, що не треба буде знову чекати 14-15 років на новий захист. Я дуже вдячна своєму науковому керівнику Мігаю Кочішу та колегам кафедри славістики та історії за допомогу. Він має величезний дослідницький і викладацький досвід, невтомно займається з аспірантами і має потяг до вивчення староукраїнських пам’яток.
‒ Дякую за розмову і бажаю подальших наукових успіхів на ниві дослідження нашої рідної мови!

Бесіду провів Василь ПЛОСКІНА