ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Багато хто з нас земне життя будь-яким чином прагне перетворити на вічність, живе насолоджуючись, догоджаючи, дозволяючи своєму тілу абсолютно все. Чи такий спосіб життя веде до щастя? А чи людина здатна забезпечити тут, на землі, вічність безболісну та безтурботну?
На жаль, багато зматеріалізованих душ у час вседозволеності над такими питаннями не замислюється, беручи від розкоші житя якнайбільше, і потрапляє у власні сіті обману, а наприкінці життя ним оволодіває великий смуток, розчарування та відчай.
Щоби хоч якимось чином такого гіркого кінця уникнути, звернімося до оповіді із св. Письма. Краще зрозуміти його зміст нам допоможуть застороги Христа щодо земних розкошів.

ПРИТЧА ПРО БАГАЧА І ЛАЗАРЯ

«Був один багатий чоловік, що мав усього подостатком та жив дуже розкішно. І був убогий, на ім’я Лазар, що був би вдоволився окрушинами зі столу багача, але і того не мав. Обидва померли. Убогий Лазар пішов туди, де перебував патріярх Авраам, до неба, а багач до пекла. У страш- них муках багач побачив здалека Авраама і Лазаря та закричав уголос: «Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім». А Авраам сказав йому: «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього, між нами й вами вирита велика прірва, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять».
Оповідаючи такого роду притчу, Христос ясно дає зрозуміти, що кожна людина народжена, щоби померти фізичною смертю: – кожна людина мусить померти;
– при кінці світу всі умерлі воскреснуть;
– при кінці світу прийде Ісус Христос і на Страшному суді буде судити всіх людей;
– що по смерті є вічне життя (Катехиз християнської віри, ст. 186).
Тома Кемпійський говорив: «Тут дуже скоро прийде тобі кінець: тому розглянься, що діється з тобою. Сьогодні людина живе, а завтра вже нема».

СМЕРТЬ І ВІЧНІСТЬ

Що то є смерть?
Смерть – це дочасна розлука душі від тіла, в очікуванні воскресіння при кінці цього світу. Так навчає катехиз християнської віри.
Про смерть знаємо зовсім небагато; достеменно відомо, що помрем, але не знаємо, де і коли? Хоча в житті святих розповідається про окремі випадки, коли Христос вибраним святим давав ласку знати день, годину їхньої смерти, відходу з життя. Тобто навіть перехідний процес потрібно заслужити, адже як прожили земне життя, подібно буде при його кінці.
Віруючий християнин легше ставиться до розуміння смерті. Знаючи, що смерть з усіма її терпіннями, – це один із наслідків первородного гріха, не зациклюється на ній, а звертає свій погляд на другий аспект буття після смерті – житя вічне в Бозі. Знов таки, грішну людину сковує страх, розуміючи, що час змарновано і вороття назад немає, падає у відчай, безнадію, а чи Бог простить? Так діє диявольська сила, сковує душу, нашіпчуючи про кінець. Та добра мати-церква вчить: хто дбайливо ставиться до питань вічності, не забуваючи про св. Причастя, св. Сповідь, святі Тайни, принаймі в останню хвилину перепрошує Небесного Отця про скоєні гріхи, має надію на прощення та зміну Божого гніву на Боже Милосердя.
Що діється з душею по її розлуці з тілом?
Після розлуки з тілом душа стає перед Господом Богом на часовий суд і якщо вона сподобилася Божої ласки, то йде до вічного щастя у небі; коли ж людина умерла в тяжкому грісі, тоді її душа призначена на вічну кару в пеклі.

Бог так любить кожного з нас, що готовий простити будь-який скоєний гріх, якщо бачить щире розкаяння та визнання у святій сповіді, цього не варто ніколи забувати – навіть тоді, коли до кінця не усвідомлюємо всього.
Які душі йдуть до чистилища?
До чистилища йдуть душі праведників, які за життя ще не спокутували усієї кари за гріхи або померли у щоденних легких гріхах.
«Усіма своїми вчинками, усіма своїми думками ти повинен поводитися так, ніби маєш вмерти сьогодні . Якщо твоя совість чиста, ти не дуже боятимешся смерті. Краще вберегти себе від гріха, ніж утікати від смерті. Якщо сьогодні ти не готовий, то як будеш готовий Завтра? (Наслідування Христа, 1,23,5-8.).

«ШУКАЙ ВІДПОВІДІ У СОБІ»

Звичайно, живучи на цій землі, людина думає про земне збагачення різного роду, і то є нормально, йдеться про надмірне використання дочасного добра. Земні блага вживаймо на здоров’я, адже для людини створені небо, земля і всі інші благодаті, тільки зуміймо мудро користуватися розкошами земними. Бог не засуджує багатство, натомість не толерує захланність, скупість, зажерливість, немудре розпорядження статками. Лазереве життя увінчалося небом... Жертвенне житя завжди подобається Богові. Жертвуймо себе одні одним, адже любов до ближнього і вміння любити – це готовність іти на жертви задля інших.

Це вчення спирається на практику молитви за померлих, Від найраніших часів церква вшановувала пам’ять померлих і молилася за них, щоб вони звільнилися від гріха (2 Мак.12,46). Помагаймо їм і пам’ятаймо про них не риданням чи розпуками, тільки щирими молитвами, добрими вчинками, св. Літургією, покутою та постом можемо допомогти померлим чи душам, терплячим у чистилищі.
Що діється з тілом людини по її смерті?
Тіло людини-християнина після приписаних похоронних Богослужінь кладеться до гробу, де воно спочиватиме аж до страшного суду. Тоді воно воскресне та злучиться з душею, починаючи свою щасливу або нещасливу вічність.
Про воскресіння нашого тіла запевняє Христос своїм славним воскресінням. Коли воскрес Голова Містичного Тіла, то воскреснуть також і члени цього тіла. Воскресіням із мертвих знешкоджується і перемагається жало смерті.
«Як же деякі між вами кажуть, що немає воскресіння мертвих? Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... (1 Кор. 15, 12-14.20). Немудра та душа, коли попадає у відчай, від смерті ще ніхто не відкупився, натомість спастися і жити вічно – правдива позиція в житті.
Бачачи ближнього в розпуці, співпереживаймо з ним, наша віра нехай заспокоїть ту чи іншу душу в розпачі. Не біймося говорити про фізичний кінець, а радше молімся за його добре завершення, будьмо спокійні, Бог нікому не дає понад міру, навпаки « ... біль очищає, він відриває від нашої душі непотрібні нарости. Іноді сенс лише в тому, щоб винести свій тягар, і пам’ятай, Господь завжди дає людині стільки, стільки вона здатна винести, як хорошого, так і поганого», – читаємо слова повчання отця Піо. Майже всі святі очікували власного відходу, як чогось прекрасного, з нетерпінням готувалися до зустрічі з Творцем, і тому просто усміхнено засинали, бо мали чисті душі і спокійну совість.
Щоб здобути небо, де живуть Ангели і святі у вічному щасті, цей обов’язок і водночас привілей належить тільки людині. «Не шукай відповіді у Бога, шукай у собі. Царство небесне шукай у собі», – до цього теж закликає нас св. отець Піо.
Ми прийшли на цю землю не випадково, живучи на цій прекрасній, Богом створеній землі, змінюймо світ на краще, отоді царство Боже завітає до нашої душі, віднайдемо насолоду жити – для добра ближнього та в Бозі. Саме здобути небо - ціль кожного християнина. Царсво Боже завжди є там, де перебуває мир.
«Який щасливий і мудрий той, хто тепер, ще за життя, старається таким бути, яким бажає находитися при смерті».
«... тепер журись і жалься за свої гріхи, щоб ти в день суду був безпечний із святими... Бо хто любить Бога всім серцем, той не боїться ні смерті, ні кари, ні суду, ні пекла, тому що свята любов провадить напевно до Бога», – зазначає у своїх працях богослов Т.Кемпійський.
Релігієзнавець

Марія ВТЕРКОВСЬКА