Прапор української держави – синьо-жовте полотнище – символ суверенності України. 24 серпня 1991 року, в день проголошення Акту незалежності України, його було піднято над будинком Верховної Ради. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову “Про затвердження Державним Прапором України національного прапора”. Він визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як “стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів” (Стаття 20, розділ І). Співвідношення ширини прапора до його довжини становить 2:3. На вшанування багатовікової історії української державності, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги до державних символів встановлено офіційне державне свято – День Державного Прапора України, який з 2004 року відзначається щорічно 23 серпня. У 2008 році вперше відбулася урочиста церемонія підняття Державного Прапора України на Майдані Незалежності. Протягом останніх двох років на чолі з Президентом України Віктором Ющенком успішно втілюється в життя загальнонаціональний проект “Український прапор у кожну родину”.
Але не всі знають, що наш прапор, як і герб, має дуже давнє походження, а жовті й сині (блакитні) кольори супроводжують всю історію українського народу з найдавніших часів.
Українська національна традиція символічного відображення світу формувалась на протязі багатьох тисячоліть. В пам’яті народу сполучення природних жовтого і синього (блакитного) кольорів закріпилося ще з часів поклоніння сонцю і небу. Ці кольори відносилися до духовних складників, відображаючи віру наших пращурів. Так, у “Велесовій книзі” ІХ ст. читаємо: “Дажбог на струзі своєму був у сварзі премудрий, яка синя”. Аналогічне підтвердження знаходимо і на княжих знаках. Наприклад, на кістяній пластинці, яка належала Святославу Хороброму, з одного боку вирізьблені символи сонця і неба, з іншого – символ володіння (землі, князівства, країни) – Ворота. Після прийняття християнства символіка жовто-блакитного кольору наповнилася новим релігійним змістом. Так, жовтий колір став символізувати сонце, Творця, Бога-сина, божественність, торжество віри і асоціюється з німбом Христа. Блакитний вважається кольором Христа. Синій символізує небо, божественну мудрість, безконечність, синій – колір Цариці Небесної Діви Марії. Звернувшись до наших давніх літописів, бачимо, що образ Покрови Пресвятої Богородиці став глибоко шанований в Русі-Україні з часів Володимира Великого. Прийнявши християнську віру, Володимир збудував у Києві Десятинну церкву Пресвятої Богородиці, відобразив її символ в своєму княжому знаку, заповівши її образ як оберіг для держави і наступних поколінь.

Християнська символіка жовто-блакитних (синіх) кольорів завжди присутня в давніх українських храмах. Це добре видно на прикладі київського собору Святої Софії –
Мудрості Божої, що його збудував Ярослав Мудрий на початку ХІ ст. Так, у зеніті центрального купола бачимо монументальне мозаїчне зображення напівфігури Христа-Вседержителя у блакитному плащі. У склепінні сяючого золотаво-жовтого головного вівтаря – величну постать “Марії Оранти” – Богородиці, яка молиться. На ній – синій хітон. Такими кольорами вирізняються і інші софійські мозаїчні зображення Спасителя та Богоматері, а також фон орнаменту над постатями святителів. Саме ці кольори знаходимо і в мозаїчній композиції Дмитрія Солунського з Михайлівського Золотоверхого собору початку ХІІ ст. Їх використовували і в пізніші часи. Наприклад, на воротах Володимирського собору у Києві фігури святих Ольги і Володимира зображені на жовто-блакитному тлі. Слід додати, що жовті і сині (блакитні) барви були також популярні в оформленні давніх книг. Так, ними розфарбовані фігури святих, портретний малюнок княжої родини і зображення птахів в Ізборнику Святослава 1073 року, який зберігся до нашого часу. Вони домінують в оздобленні окладів Євангелій, митр, панагій, інших предметів релігійного культу, в дорогоцінних ювелірних прикрасах, виготовлених давньоукраїнськими золотарями.
Літописи не донесли нам відомостей про те, яким були прапори великих князів Київських. Є лише згадки про військові червоні прапори та білі хоругви, наприклад, у “Слові о полку Ігоревім” (ХІІ ст.). Найдавніші українські полотнища мали трикутну форму. На рубежі ХІІІ–ХІV ст. з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. На прапорах зазвичай зображали хрести, небесні світила, герби князів. Історичні джерела свідчать, що в 1410 р. в Грюнвальдській битві полки Галицько-Волинського князівства билися під корогвами, на синьому полі яких був зображений золотий лев.
За козацько-гетьманської доби користувалися прапорами різного кольору із зображеннями золотих хрестів, зірок, місяця, гетьманських або земельних гербів. На корогвах, які супроводжували запорожців у походах на Крим, Туреччину, в Західну Європу, вишивали образ Пресвятої Покрови Богородиці, культ якої був поширений по всій Україні. Такі прапори мали гетьмани Ружинський, Косинський, Наливайко, Лобода, Сагайдачний... У період визвольної війни (1648-1654 рр.) козацькі знамена Київського та Чернігівського полків виділялися поєднанням жовтих і блакитних кольорів. З уцілілих книг, у малюнках яких переважають ці кольори, можна назвати Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр. – національну святиню, на якій присягають на вірність українському народові наші президенти.
Знамена запорожців традиційно були малинового кольору, найчастіше прямокутної форми. Так, великий прапор Запорозької Січі був червоний, на лицевій стороні – біле зображення Архістратига Михаїла, а на зворотній – білий грецький хрест, оточений золотим сонцем, півмісяцем та зірками.

З ХVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виготовляються з блакитних та жовтих полотен. Найпоширеніше зображення, відоме ще з ХVI ст., – козак з шаблею при лівому боці і рушницею на лівому плечі, якого запорожці взяли за герб Низового війська. Жовта й синя барви найчастіше траплялися і в козацькому одязі, і у гайдамаків під час Коліївщини (1768).
Жовто-блакитне кольорове сполучення переважало в гербах гетьманів Михайла Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовського, багатьох представників козацької старшини. Золотисто-синє сполучення – в прапорі гетьмана Івана Мазепи. А корогва останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського – продовгуватий прямокутник блакитного кольору з яскравими золотими гербами. Традиційне використання козаками жовто-синіх кольорів на прапорах підтверджує й висновок видатного російського філолога, знавця пам’яток культури України Федора Корша щодо картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть лист турецькому султану”, яку придбав імператор Олександр ІІІ: “...знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, ее содержат по своему цветовому набору никаких иностранных віяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесних, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы, согласно повелению императрицы Екатерины Великой. Сказаному имеется предостаточно письменних подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов матеріального искусства тех древних времен...” До сказаного можна додати, що в дореволюційному тлумаченні російського триколірного прапора синій колір відносили якраз до Малоросії (України) та Богородиці.
Давні історичні традиції використання жовтого, блакитного (синього) кольорів перейшли навіть на герби українських губерній Російської імперії, які затверджувалися в другій половині ХІХ ст. Так, зі 104 гербів українських міст на той час у 86 зустрічається жовтий колір, у 51 – блакитний. Так, Київська губернія мала за свій символ синьо-жовтий щит із зображенням срібного архистратига Михаїла. Подільська – на небесному полі сонце з шістнадцятьма золотими променями.
Після революції в Австро-Угорщині (в березні 1848) національно-визвольний рух поширюється й на західноукраїнських землях. У травні 1848 р. вперше на Львівській ратуші здійнявся “руський синьо-жовтий прапор”. У Львові була створена Головна Руська Рада, яка вирішила відновити герб Галицько-Волинської держави ХІІІ - ХІV ст. з зображенням золотого лева, що спирається на скелю на синьому тлі, а “кольорами – жовтий та синій“. Спочатку порядок смуг прапору не регламентувався. В пресі того часу ці прапори називали “хоругвами руської барви”, що вказувало на їх давнє походження. Відтак на теренах Західної України більш поширеними стали синьо-жовті прапори. В тому ж 1848 р. на Панслов’янському з’їзді в Празі було прийнято загальний слов’янський прапор синьо-біло-червоний, в якому синя смуга була верхньою. Можливо на порядок розташування смуг вплинув австрійський прапор, в якому чорний – верхній, а жовтий – нижній. Варто звернути також увагу, що на початку ХХ ст. у Галичині жовто-блакитний прапор (тобто жовта смуга вгорі, а блакитна – внизу) став прапором західноукраїнського військово-політичного з’єднання Українських січових стрільців, яке рішуче виступало за створення незалежної Української Народної Республіки. У 1914 р. жовто-блакитними кольорами було насичене і святкування 100-літнього ювілею Тараса Шевченка. Отже, жовто-синє кольорове сполучення було визнано національним, самі кольори не викликали сумніву, але використовувалися, як жовто-сині (блакитні), так і синьо-жовті прапори. Під час Першої світової війни та революційних подій 1917 р. жовто-блакитні прапори поширилися майже на всій українській території. Їх також підняла частина кораблів Чорноморського флоту.

20 листопада 1917 р. у Києві Центральна Рада своїм Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. В січні 1918 р. вона затвердила державні символи УНР: герб – Знак Княжої Держави Володимира Великого і жовто-блакитний прапор. Ініціатором такого вибору був Михайло Грушевський, голова Центральної Ради, відомий історик, добре обізнаний з традиціями української національної символіки. Він обґрунтував право УНР на історію українського народу з найдавніших часів і відродження тисячолітньої Української держави – “єдиної спадкоємниці Русі”. Згідно правил геральдики і прапорознавства – колір гербового символу переноситься у верхню частину, а колір гербового тла – в нижню, що і відповідало історичній назві “жовто-блакитний”. Під цим прапором 28 січня 1918 р. пішли у вічність палкі захисники УНР – Герої Крут. Після державного перевороту в квітні 1918 р., коли до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, жовто-блакитний прапор був замінений на синьо-жовтий. Під час Директорії Симона Петлюри прапор став знову, як і в часи УНР, жовто-блакитним.
13 листопада 1918 р. синьо-жовтий прапор був затверджений державним для Західно-Української Народної Республіки, а 20 вересня на Прикарпатській Русі. 22 січня 1919 р. національний блакитно-жовтий прапор майорів у Києві на Софійській площі в історичний День злуки українських земель. В 1939 р. він був прийнятий в Карпатській Україні. Прапор УРСР (встановлений у березні 1918 р.) був червоний з ініціалами “УРСР” а в 1949 р. його було замінено двоколірним: верхня смуга – червона із зображенням серпа і молота та п‘ятикутної зірки, а нижня – лазурова.
Організація ОУН використовувала блакитне полотнище з особливою відзнакою тризуба – мечем посередині. Після розколу в цій організації на початку 1940 р. цей прапор залишився ОУН-мельниківцям. ОУН-бандерівці в квітні 1941 р. своїм прапором взяли червоно-чорний (полита кров’ю земля).
За радянської влади народний український прапор і саме поєднання жовтого і блакитного (синього) були на довгі роки заборонені. Проте в 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни серед українців на еміграції, де наш прапор жив, виникли дискусії між прихильниками блакитно-жовтого і жовто-блакитного порядку поєднання кольорів, тому Українська Національна Рада 27 червня 1949 р. ухвалила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою на Україні – національним прапором є синьо (блакитно)-жовтий.
Свого національного прапора народ ніколи не забував. З ним він виборював свою державну незалежність. Навесні 1990 року синьо-жовтий прапор замайорів над ратушами Тернополя і Львова, а 24 липня – був піднятий в столиці України перед Київською міською радою. Історична справедливість звершилася в доленосному 1991 р.
Оскільки до нашого часу збереглася традиція називати наш прапор “жовто-блакитним”, то певна дискусія з приводу розташування кольорів триває і по сьогоднішній день. Це словосполучення вказує на те, що перший колір – верхній, а другий – нижній. Першим називається колір герба (головний), другим – колір полотнища прапора (другорядний). Розташування кольорових смуг визначається законами геральдики або ідеєю, яку несуть ці кольори. У геральдиці блакитна барва означає вірність, чесність, бездоганність, а також пов’язана з небом, повітрям. Жовта (золота) уособлює віру, могутність, силу, багатство, постійність, справедливість, шляхетність, милосердя, окрім того, вона символізує сонце. Офіційно затвердженого пояснення кольорів нашого прапора на сьогоднішній день не існує. Неофіційне тлумачення поєднання кольорів жовтого і блакитного (синього) у ньому трактується багатозначно і часто змінювалось з плином часу та історичних обставин. Так, збереглися давні світоглядні пояснення кольорів нашого прапору як золотого Сонця і синього Неба, або Сонця і Води, Вогню і Води, Волі і Мудрості тощо. З сакральної точки зору жовтий колір позначає духовно-божественне начало, Творця, а блакитний – створену ним матерію, Всесвіт. У сучасному трактуванні синьо-жовте поєднання – це чисте безхмарне небо як символ миру і стигла пшенична нива як символ достатку. Таке пояснення зрозуміле і для багатьох прийнятне. Також синій (блакитний) колір асоціюється з небесним Покровом Пресвятої Богородиці над Україною. Важливо розуміти той глибокий смисл, ті цінності, які покладені в основу наших предковічних символів – своєрідному генетичному коду нації. В них ми віднайдемо концентрацію віри, духу, сили, програму нашого поступу в майбутнє.

Надія Музичук