Лагідний сонячний день 11жовтня осяйно вітав угорських українців, місцевих жителів та гостей, які прибули на святкові заходи зі вшанування пам’яті угорського короля Андраша І та його дружини Анастасії, дочки великого київського князя Ярослава Мудрого, до культурно-релігійного заповідника Тиханського півострова. Зокрема, сюди з’їхалися делегації українців з Будапешта, Секешфехервара, Варпалоти.
В далекому 1055 році на високому, крутому тиханському схилі, з якого відкривається велична панорама Балатону, король Андраш І заснував Тиханське абатство. Пропагуючи християнську віру, відстоюючи її у боротьбі з язичницькими заколотниками, королівське подружжя невтомно відстоювало принципи сильної християнської держави. Завдячуючи королеві Анастасії, на території Тиханського монастиря починаючи з середини ХІ до ХІІІ ст. жили київські монахи. Про це свідчать келії у фортечній горі, що нагадують келії Києво-Печерської Лаври.
Церква Тиханського абатства пережила багато за свій вік. Сучасна її будівля – один з найвідоміших символів Балатону – споруджена в ХVIII ст. у стилі бароко поверх церкви бенедиктинського абатства. У давній підземній церкві – крипті, яка збереглася до наших днів, був похований малолітній син Андраша І та Анастасії Давид, а в 1060 році – й сам Андраш. На надгробній плиті короля можна побачити висічені хрест і меч – символи воїна-захисника Христа.
У 2001 році біля церкви Тиханського абатства відбулася важлива для українського і угорського народів подія – урочисте відкриття пам’ятника королівському подружжю з написом “Угорський король Андраш І та королева Анастасія – українська княгиня” (скульптор – Богдан Корж, архітектор – Олег Турик). Монумент був встановлений на кошти Державного самоврядування українців Угорщини та самоврядування Тиханського абатства. Висічені з димчастого вапняку постаті Анастасії та Андраша I навічно застигли в єдиному пориві помислів, дій, вірності й любові, можливо, в одному с тих місць, де вони часто милувалися неозорими краєвидами, насолоджувалися тишею і спокоєм навколишньої природи. За вже встановленою традицією, щороку, українці й угорці спільно відзначають день їх пам’яті.

Особливістю цьогорічних святкових заходів є те, що вперше їх підготувало й провело самоврядування українців Секешфехервара на чолі з головою самоврядування Юлією Матяш. Урочистості розпочалися в церкві Божою службою, яку провів українською та угорською мовами греко-католицький священик Ласло Пушкаш. Після літургії у виконанні членів Товариства української культури в Угорщині – подружжя музикантів Олександра Щура та Жужанни Макаус з Будапешта прозвучали класичні твори, серед яких – мелодії з опери “Орфей” Христофора Глюка, “Граве” Яна Бенди, “Псалом” Марії Жолтар, “Адажіо” Томазо Альбіноні, “Елегія” Миколи Лисенка, “Аве, Марія” Франца Шуберта. Відвідувачі храму могли того дня подивитись і невеличку виставку православних ікон та придбати на згадку українські сувеніри.
Далі свято перемістилося на майданчик біля церкви, де й стоїть пам’ятник королівській парі. До його підніжжя були покладені вінки та квіти в українських національних кольорах від Державного самоврядування українців в Угорщині, самоврядування українців Секешфехервара та Варпалоти. Мітинг відкрила Юлія Матяш, яка наголосила, що віднині опікуватися монументом і організовувати день пам’яті королівського подружжя буде самоврядування українців Секешфехервара, оскільки в давнину це було королівське місто і тут у 1047 році Андраша І та Анастасію коронували на угорський престол. Вона також повідомила, що цей день завжди буде відзначатися в жовтні.
Голова Державного самоврядування українців Угорщини і Товариства української культури в Угорщині Ярослава Хортяні у своєму палкому виступі відзначила, що за роки правління короля Антраша І, якого завжди підтримувала розумна й надзвичайно релігійна дружина Анастасія, ще більше зміцніла дружба і взаємодопомога Угорщини та Київської Русі. Відстоюючи християнські устої, Анастасія зіграла важливу роль в історії Угорщини, коли після смерті Андраша і трьох років правління його брата Бели вона, з 1063 до 1069 року, поки був малий син Андраша Соломон, була регентшею угорської держави. Дух і відданість найвірнішого християнського подружжя є зразком для сучасного й майбутніх поколінь, а пам’ятник на честь їх служить символом добросусідства двох наших країн – України й Угорщини.

Архімандрит Тиханського абатства Ріхард Корзенський нагадав присутнім той факт, що сама назва “Тихань” походить від слов’янського слова “тихо” і, можливо, цю назву започаткувала королева Анастасія. Він розказав, яка велика кількість людей кожного дня підходить до монумента, фотографується біля скульптурних постатей короля та його дружини, цікавиться давньою історією. І особливо відзначив у своїй промові той факт, що з кожним роком все більше й більше молодих людей, які вінчаються у Тиханській церкві, з почуттям світлої любові і поваги несуть букети квітів до цього чудового пам’ятника вірному християнському подружжю, яке через віки подає такий потужний і достойний приклад нащадкам. Це стало вже доброю традицією.
Представник мерії Валерія Надварі відзначила глибоку душевну атмосферу свята. Вона була щиро вражена тим, що і служба в церкві, і майже всі промови біля пам’ятника були виголошені на двох мовах, що свідчить про взаємоповагу і сердечність в угорсько-українських культурних відносинах. Подія привернула й увагу багатьох туристів з різних країн світу, які також душею єдналися з усіма учасниками церемонії. В унісон свята урочисто й піднесено прозвучала над балатонськими просторами виконана на кларнеті парафраза Олександра Щура на дві українські пісні на слова Тараса Шевченка – “Реве та стогне Дніпр широкий” і “Думи мої...”. А потім вся громада заспівала “Реве та стогне...”.
Урочисті святкування дня зі вшанування пам’яті короля Антраша І та його дружини Анастасії закінчилися дружнім прийняттям.

Надія Музичук