Я міг би висловити розлогі думки про важливу державотворчу діяльність Дмитра Івановича Ткача на дипломатичній ниві, написати про нього як професіонала найвищого класу в дипломатичному корпусі Міністерства закордонних справ України, донести до читачів цікаву інформацію про нього як організатора посольства України в Угорщині, де він із гордістю 1991 року оприлюднив державний прапор. Він був першим Надзвичайним і Повноважним Послом України в Угорській Республіці, а через три роки за сумісництвом також послом у Республіці Словенія, а ще через три роки, від 1997-го, заступником Міністра закордонних справ України. В ті роки я очолював національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей і за службовими обов’язками спілкувався з цим дипломатом, вболівав разом із ним за примноження національної спадщини... І завжди відчував його допомогу, безкорисливу співучасть у співпраці в сфері певної галузі культурної політики держави. Він потім виконував функції спеціального представника України із Придністровського врегулювання, а згодом знову повернувся до Будапешта в ранзі Надзвичайного і Повноважного Посла України, де з висоти здобутого досвіду і високого професіоналізму почав реалізовувати державні проблеми в багатьох галузях життя - політиці, економіці, бізнесі, культурі, торгівлі. Можна сказати впевнено: завдяки ініціативам Дмитра Ткача зросли, зміцніли українсько-угорські взаємини, а з ними намітилися важливі перспективи входження до європейської спільноти. Дипломатична діяльність Дмитра Ткача становить вагому частку його суспільного життя, якій він присвятив свій талант і організаторські здібності, власні чисто людські риси - душевність, простоту, скромність, товариськість, що не могли пройти повз увагу колег по праці, а також різних дипломатичних місій багатьох країн, що сприяло зростанню авторитету нашої держави у світі.

Наша увага до Дмитра Ткача в роздумах про нього - ще раз наголошую на цьому: людини делікатної, вразливої, чутливої-торкається, здавалось би, цілковито протилежної риси його захоплень, себто діяльності Ткача на ниві народного мистецтва, суб’єктивних творчих ініціатив у художній кераміці. Існує поняття: мистецтво дипломатії. Але дипломатів, яких можна залічити до прихильників святого апостола Луки, до сповідників мистецького Олімпу, повірте, мало було... Назвемо хрестоматійне - лорд Уінстон Черчілль. А з історії нашої української політики, дипломатії знакові імена - Володимир Винниченко, Дмитро Антонович... І ще вже за нашої пам’яті незабутній Володимир Скофенко, який спричинився до багатьох ініціатив у сфері реституції, повернення культурних цінностей України і Росії. Отже, Дмитро Ткач за психологічними настроями, вболіваннями, характером спілкування, поведінки є художник, і в цій якості як людина з вольовим характером, ясною метою - художник у сучасному мистецькому потоці помітний, активний, діяльний і тим привабливий, шанований, близький нам.
Починав Дмитро Ткач із різьблення по дереву, і це його захоплення тривало упродовж років... Можливо, надихала рідна подільська земля на різьблення, можливо, спомини про напівзабуте нині його прадідівське коріння - вінницьке село Текліївку зроджували в ньому потребу творення... З того самого села, звідки Володимир Яво-рівський, з ним вони зналися, розумілися... Не втихало, не згасало в ньому з роками бажання творити, не відцвітали в ньому квіти його поетичної душі...
І коли в дипломатичній кар’єрі Дмитра Івановича наступила прикра, вимушена несправедлива пауза - звільнення через його виразні демократично-політичні переконання й наставлення, він у вечірні години зачастив до керамістів Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука, сів за гончарне коло і у печах почав випалювати перші твори... Згодом він придбав власну муфельну піч для випалювання керамічних творів. Було розуміння, сприйняття ним українського народного мистецтва, були щасливі години споглядання творів Катерини Білокур, захоплення її творчістю, яку він вивчав у вільний для нього час у Музеї українського народного декоративного мистецтва і до якої прикипала його романтична душа. Великий поетичний світ народної художниці Білокур став часткою Ткачевого життя, увійшов лірично-емоційними струнами, гармонійним ладом в його єство і витворив у ньому особливі риси сприйняття реалій. Що ближчими для нього ставали пейзажі, квіти, натюрморти, портрети Катерини Білокур, то вразливішою, емоційнішою, закроєною на ліризмі ставала його керамічна палітра, розцвітала розмаєм квітів, орнаментів, букетів. Врешті, Ткач відважився і створив проблемно виразну композицію, яку назвав "Присвята Катерині Білокур" - і того було досить, аби збагнути, відчути настрої цього твору, поетика якого була наснажена філософсько-емоційними перлинами видатної художниці з Богданівки.

Свого часу мистецьким наставником Дмитра Ткача був відомий керамік Петро Печорний. Він повірив у непересічні здібності Ткача, дав йому перші уроки ліплення пласту, набивання глини, а далі вже треба було самому йти, набувати досвіду, збагати сенс і таємниці, специфіку керамічної праці. Вдумливим, здібним, дисциплінованим художником за складом натури виявився Ткач. Він зарекомендував себе як мислячий, організований, зібраний у пошуках і рішучий, вольовий у ствердженні обраних ним мотивів. Для Ткача великим святом, як рівно ж і для його колег-художників, стала участь у міжнародних виставках "70-річчя міжнародних пленерів Гайдусобослоо-Дебрецен-Хортобадь" у курортному знаному серед митців Європи містечку Гайдусобослоо (2006) і до 149-ої річниці угорської революції та визвольної боротьби 1848-1849 років
у Національній Академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві. Пригадуємо і перейняті пієтизмом до живопису Катерини Білокур композиції "Весна в Будапешті", "Літо в Будапешті", "Осінь у Будапешті", що увиразнюють емоційне на-ставлення кераміста. Композиційне поле пластів центрують симетричні групи квітів, що підібрані в гармонійну колористичну цілість, доповнюючи нейтральне тло круглих тонованих пластів.
... Конфігурація пластів поступово мінялася - замість кола виникали прямокутники, їх змінювали квадрати, але незмінними залишалися сюжетні варіації з барвистими квітами, часом деревами, кущами, овочами і фруктами.
Уяву художника Ткача згодом заполонила морська фауна і флора. З’явилися насичені композиції, щедро оздоблені фантастичними рибками, морськими їжачками, кониками, коралами, рифами, медузами, водоростями - усе це театралізоване видовище з морського царства мінялося в барвистих поливах. Зростали в розмірах композиції, твори технічно ускладнювалися, збагачувалася палітра, глиняні структури доповнювали випали із скла, щедрою, розкутою, багатою на уяву виявилася натура художника, впевненішою ставала рука і прискіпливішим мистецький зір.
До одинадцятого пленеру в Гайдусобослоо (2007) Ткач підготував твір, навіяний спогадами про кримський Гурзуф. В емоційно-ліричному ключі передано образ кримського міста з незмінним голубим небом і морем.

У традиціях народного мистецтва виконані композиції "Соняшник", "Помаранчевий ранок", "Два півники", вибагливо прикрашені улюбленими художником рослинними мотивами. Уважний до окремих елементів, фрагментів, Дмитро Ткач концентрує сприйняття на чільному сюжетному центрі (симетричні зображення трьох соняхів, півників, квітів, що символізують помаранчеві ідеали), наголошує на гармонійних ритмах, лініях означеного певною барвою тла, розвиває думку в обраному ним ліричному ключі. Навіяні спостереженнями, споминами теми дають Ткачеві тверде переконання в доцільності їх буття, також виразної презентативної демонстрації, утверджують збережений ним творчий настрій, допомагають виборювати нові мистецькі завдання і здійснювати сходження до неординарних творчих обріїв, змережаних народними світоглядними засадами. У декоративних творах Ткача виразно простежується індивідуальний авторський почерк, складовими компонентами якого стали симетричне поле композиції й барвиста наповненість палітри. Ткач щедрий на локалізовано відкриті кольори, і ця тональна глибина виявляється, проступає в кожному новому творі. Скажімо, напівіронічна композиція "Бос", що пластичними засобами нагадує керамічну скульптурку з Поділля, змережана ритмами малинових, жовтих, зелених, коричнюватих барв. Петриківські розписи нагадує колористика "Двох півників" -сюжет, який полюбився авторові, що спричинює його композиційні повтори, але розмаїті інтерпретації в барвах та оранжування квітів, що нагадують смуги орнаменту. "Чорноморський мотив" тяжіє до відкритих декоративних плям, розробки простору в дусі розписів, які спостерігаємо в екстер’єрах подільських хат. Упевнено, сміливо крокує Дмитро Ткач, тому що персональна виставка у нього не за горами, і тому зустріч із кожним новим керамічним витвором художника є очікуваною, радісною, бажаною, адже він, пам’ятаємо, натхнений дзвінкою музою Катерини Білокур і світлоносність його керамічної палітри - од неї, генетично з народних джерел, з рідної йому Текліївки. У цій палітрі цнотливо збережена одвічна мудрість ткачів, вишивальниць, майстрів народного розпису, писанкарок, у ній закроєна правда, за яку варто завжди постояти!

Олександр ФЕДОРУК,
доктор мистецтвознавства, професор, академік АМУ