АРХІВ
ГРОМАДИ

№5(109)
вересень - жовтень
2010 року

В душах незрячих палахкотить вогонь мистецтва

Голова правління Львівської обласної організації Українського Товариства Сліпих (УТОС) Оксана Потимко, незряча, розповідає про мистецький проект «Відчинилося життя»

– На сьогоднішньому концерті ми побачили на сцені справжніх фанатів мистецтва, зрячих і незрячих в однаковій мірі. Як Вам вдалося задіяти таку унікальну команду?
– На мою думку, в певний час зустрілися багато хороших людей, адже якби не симфонічний оркестр Львівського театру ім. Марії Заньковецької, якби не цей диригент, пан Богдан Мочурад, то нічого з цього проекту і не вийшло б. При цьому всі ці люди усвідомлювати, що доведеться налаштувати себе на важку роботу, тобто працювати на благодійних засадах. Наш проект можна назвати творчою спробою вирватися із того замкненого кола повсякденності, в якому перебувають незрячі люди, щось на зразок закритої громади у громаді. Якщо говорити про повносправних людей з вулиці, то вони практично нічого не знають про наші побутові і соціальні реалії і навіть не здогадуються...
– Отож-то і воно; у суспільстві часто зберігають інерцію усталені стереотипи, які дуже нелегко подолати, чи не так?
– Тимчасом між незрячими є чимало талановитих і обдарованих Богом особистостей, які налаштовані на позитив і, може, внутрішнім якимось зором бачать світло в кінці тунелю. Про це багато-хто із здорових людей не думає, а даремно. Наші самодіяльні колективи із числа незрячих здебільшого виступають в закритих будинках культури УТОСу переважно для незрячої публіки. Тому нас зацікавила ідея дати шанс незрячому артисту – хоча б раз у житті – виступити не на сцені занедбаного клубу, а на підмостках славетного театру у супроводі симфонічного оркестру та за участю відомих українських митців. І ми запросили на перший концерт Лесю Горову, заслужену артистку України, члена Національної спілки композиторів, переможця конкурсу «Шанс» тенора Павла Табакова а також вокальну формацію (чоловічий секстет) «Піккардійська терція», відома і поза межами України. Отож ця ідея була вперше зреалізована 15 січня 2008 року у театрі Марії Заньковецької. Ви знаєте, зал тоді був переповнений! Глядацький зал розрахований на 1000 місць, а на виступ наш зібралося близько 1200-1300 людей. Перший концерт став абсолютним шоком для всіх нас. Чому? Тому що в залі сиділи зрячі глядачі, які розраховували на те, що побачать сліпого виконавця, котрого треба пошкодувати. А те, що було на сцені, аж ніяк не співпало з їхніми  уявленнями. На сцені відчувалася велика динаміка, шалена експресія, безмежний оптимізм і сила таланту, які змусили зрячого глядача виплакатися, пройти душевний катарсис, адже вони відкрили для себе багатий внутрішній світ незрячих. Ці тисячу з чимось глядачів побачили перед собою не якихось калік, які старцюють на вулиці і яким треба вкинути у шапку одну гривню, а людей, котрими можна пишатись і захоплюватися. І наші виконавці це також відчули. В обласному правлінні УТОСу, а відтак і театрі був шквал телефонних дзвінків із запитанням: «Коли у вас буде наступний концерт? Коли продовжаться ваші виступи?»
– Тобто вам таки пощастило достукатися до людських сердець?
– Можна сказати й так. Із одноразової акції наша справа переросла у цілий мистецький проект. Ми повезли наших людей з концертами по Україні. Репертуар у нас дуже різноманітний. Це і народна музика, й інструментальні твори, це академічні оперні арії, твори сучасної української та зарубіжної естради, авторські твори, джазові композиції. Все це можна охарактеризувати так: експресивно, динамічно, цікаво, захоплююче!
– А що відбувається за кулісами, так би мовити, мистецького свята? Чи маєте ви своїх меценатів?
– Скажу відверто, що всі ці концерти проводяться на ентузіазмі двох людей, яким допомагають ще кілька однодумців. Але, звичайно, потрібна фінансова підтримка, оскільки загальна кількість учасників становить майже 60 осіб. З яких практично половина – незрячі. Не забуваймо про симфонічні інструменти великих розмірів, сценічні костюми тощо. Відповідно потрібні кошти на те, щоб орендувати транспорт, оплачувати перебування в готелях і прохарчувати цих людей. Квитків ми не продаємо. Єдиний виняток був на першому концерті в театрі Заньковецької, але ціна там була досить таки символічна. Тобто коли говорити про всі ці речі і про організацію поїздок, то держава нам у цьому не допомагає. Але нас  підтримує регіональна влада, а саме управління культури і туризму Львівської обласної держадміністрації, управління соціального захисту Львівської міської Ради і головне управління праці і соціального захисту облдержадміністрації. Організатором цих концертів є Львівський осередок УТОС, оркестр та актори театру Марії Заньковецької. А до них вже приєднуються незрячі учасники з усієї України – Криму, Луганська, Дніпропетровська, Житомир, Вінниця, Полтава... Звичайно, я пишаюся тим фактом, що саме львів’яни започаткували цю справу в Україні, а, можливо, й показали приклад іншим державам.
– Чи можуть до вас долучитися, скажімо, незрячі учасники з інших країн?
– Я хочу вам сказати, що наш проект відкритий у тому сенсі, що ми дійсно запрошуємо талановитих незрячих виконавців не лише з України. Минулого року в нашому концерті виступив один незрячий співак зі Швеції. Якщо в Угорщині так само є такі талановиті виконавці чи музиканти, ми на нього чекаємо.
– Дякую за розмову.

Розмову провів Василь ПЛОСКІНА