Наталiя Драгоманова-Бартаї  – берегиня свого славного роду

Наталія Драгоманова-Бартаї – заслужений член Товариства української культури в Угорщині, член редколегії часопису “Громада” народилася 21 квітня 1921 року в одній з найвідоміших в Україні родин – вона є онукою видатного українського громадсько-політичного діяча Михайла Драгоманова і внучатою племінницею славетної української поетеси Лесі Українки.
Батьки Наталії – Світозар Михайлович та Антоніна Іванівна змалечку привили чотирьом своїм дітям любов до своєї родини, до свого роду. Всі діти були оточені батьківською турботою, ласкою і любов’ю. У родині завжди були у великій повазі література, музика, мистецтво.
Київ для Наталії Світозарівни – наймиліше й найрідніше місто на світі. Тут промайнули незабутні роки її дитинства і юності. Тут вона навчалася в школі № 57 ім. Івана Франка і закінчила десятирічку в 1939 році. Промайнули роки... а Київ залишився в її серці назавжди. Як каже сама пані Наталя про Київ: “Я туди їду кожного дня!” Звісно, в думках, спогадах, планах на майбутнє. Невловимими, але міцними ниточками пов’язала вона свою долю з Україною і всіма місцями, де жили й творили її славні родичі. Вона, як та українська Ластівка, як справжня Берегиня, завжди переживає за всі події культурного характеру, що відбуваються в Україні і світі по вшануванню пам’яті своїх предків, завжди перебуває в курсі всіх процесів відтворення і збереження всього цінного, що стосується свого роду. Також завжди все прискіпливо перевіряє, виважує, має свою думку, а то й критичні зауваження.
Ця надзвичайно скромна в побуті жінка завжди повторює, що єдина її спадщина проявляється не у володінні палацами, землею, нерухомим майном тощо, але найбільша цінність Наталії – її ім’я, котре вона несе в житті з великою відповідальністю як дорогоцінну ношу. Тому так береже все, пов’язане з пам’яттю її великих, відомих у всьому світі рідних – діда Михайла Драгоманова  та двоюрідної тітки, Лесі Українки, про яких вона знає багато з родинних переказів. Наталя Драгоманова підтримує зв’язки з музеєм Лесі Українки в Новограді-Волинському (раніше Звягіль), куди її завжди запрошують на свята “Лесині джерела”, а також з Київським музеєм видатних діячів української культури. У травні 2002 року приймала участь у відкритті пам’ятника дідові – Михайлу Петровичу Драгоманову – перед будинком Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова по вул. Пирогова, 9. У 2002 році Наталія Драгоманова виступила ініціатором встановлення пам’ятної плити Товариства української культури в Угорщині “Лесі Українці” в Олександрії (Єгипет). Ще раніше, 20 лютого 1998 року вона була однією з ініціаторів відкриття першої  пам’ятної дошки нашого Товариства “Русалка Дністрова” у Будапешті.
У свої майже 93 роки Наталія Драгоманова видається молодою, повною енергії, бо завжди усміхнена, з променистими очима і красивою зачіскою, підтягнута, витримана, допитлива й щира в розмові з друзями, по праву Берегині звертається на “ти” і привчила, щоб так зверталися в українському Товаристві і до неї, а через це всі стають немов ріднішими, ближчими, молодшими і згуртованішими. Пані Наталя має добру пам’ять, якій можуть позаздрити молодші, бо завжди пам’ятає як кого звати, не забуває поцікавитися, що нового сталося у нашому житті. А вже щодо якихось видатних подій, що відбувалися в Товаристві раніше, то все лише вона  пам’ятає достеменно, з датами й годинами. Також завжди допоможе, порадить, привітає з Днем народження. Одним словом, поруч нас живе взірцева Людина, приклад, історія, гідна  для подиву і наслідування.
Наталія Драгоманова завжди активно працює над часописом “Громада”, ведучи рубрику “Пам’ятні дати і події”. Це з її пропозиції так назвали наш журнал. Вона часто переповідає історію, коли у 1876 році Михайло Драгоманов змушений був емігрувати у Відень, згодом – до Швейцарії, у Женеві заснував друкарню, де виходили книжки, заборонені царським урядом. Ті книжки з великими труднощами пересилали на Батьківщину. “У 1878 році в Женеві почали видавати перший український безцензурний часопис “Громада”. Це слово означає “товариство”, дружнє об’єднання однаково мислячих людей. Через 118 років на честь цього часопису і його засновників угорські українці вирішили так само назвати і свій журнал”.
Наталія Драгоманова є співавтором, упорядником двомовних видань “Сім струн” Лесі Українки, “Посланіє” Тараса Шевченка, “Пам’ятний альбом” на честь 10-річчя Товариства української культури в Угорщині. У 2006 році нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Пані Наталя також з любов’ю збирає і зберігає в своєрідному домашньому музеї все, що стосується свого роду: книги, фото, портрети, листівки, періодику з публікаціями про свій рід, вишивки, інші речі. Як і всі жінки з родини, вона багато вишивала. В її колекції вишивок є вишиті нею великі красиві скатертини й серветки, а також роботи рідної сестри Людмили. Ці вишивки зроблені за родинними ескізами Олени Пчілки, матері Лесі Українки, яка дуже кохалася у самобутній українській вишивці, збирала цікаві зразки і робила ескізи. Особливо вона цінила давні українські зразки, з вишуканими візерунками і кольорами, критикувала вишивки, наляпані великими квітками. У  1929 році Олена Пчілка упорядкувала і видала  збірник-альбом ескізів “Українські узори”. В наш час його перевидав музей Лесі Українки в Новограді-Волинському. Багато з тих ескізів брала до вишивання і Наталя Драгоманова. А один примірник збірника вона подарувала в бібліотеку українського Товариства.
Зберігає пані Наталя і цікаву колекцію з 18 гарних писанок своєї сестри Людмили Світозарівни Драгоманової (1915-1986 рр.), яка жила в США, в штаті Нью-Йорк, працювала архітектором, мала художній хист, також вишивала і створювала писанки та мальованки, часто брала участь у пасхальних виставках, які організовували в США українські товариства. Колекція цих писанок має оригінальні узори, на них бачимо давні українські символи – чарівні квіти – “Дерево життя”, “Берегиня”, хрести, зірки, сонця, олені. Тут знаходимо і гуцульські мотиви, і поліські, київські. Колекція чарує своїм колоритом, гармонією, вишуканістю, єднає нас з традиціями минулого. Наталя дуже цінить ці українські писанки своєї сестри.
Славетний рід Косачів-Драгоманових продовжується. Наталія Світозарівна виростила двох доньок Наталію і Аріадну, має п’ять внуків (три дівчини і двоє хлопців) і дванадцять правнуків (шість дівчаток і шість хлопчиків), найменшому правнучку один рік. Старша донька пані Наталі – викладач фізики, математики, стереометрії у гімназії. Молодша – піаністка, вчитель музики. Така велика родина – гордість і безцінне багатство Наталії Драгоманової – славної української Берегині.
Дякуємо Тобі, Наталю, за Твою привітну й щиру посмішку, за добре слово, за ту енергію духу й історії, що вселяєш у нас! За взірцевий приклад мудрої жінки-Берегині! Бажаємо Тобі, Наталю, і всій Твоїй родині доброго здоров’я, благополуччя і щастя на многії і благії літа!

Надія Музичук