№4(120)
жовтень - грудень
2012 року

ЛІТОПИС СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА
НАШОГО ЦВІТУ - ПО ВСЬОМУ СВІТУ
УКРАЇНОЗНАВСТВО
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ
ПОШТОВА СКРИНЬКА

ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ
З любов'ю про Єву Ґріґаші

25 вересня невеличка група друзів і колег, які добре знали за життя угорську поетесу і перекладачку Єву Ґріґаші, відвідали місце її поховання в соборі Святого Іштвана в Будапешті. Єва пішла з життя рівно 10 років тому, залишивши по собі незабутні світлі спомини як про цілісну натуру, яка вміла дарувати знання і тепло свого серця іншим, але могла бути принциповою і жорсткою, до кінця відстоюючи свої погляди і внутрішні моральні переконання. Улюбленою приказкою цією невеличкої на зріст жіночки була фраза: "Kicsi a bors, de erős". У вільному перекладі це можна було зрозуміти так: зернятко перцю мале, та сильне.
Народившись під сузір'ям Лева у двомовній українсько-угорській сім'ї на території сучасного Закарпаття, Єва і справді була великодушною людиною у своїх проявах любові до молодих авторів, друзів, колег, однодумців, читачів та української культури назагал. Вона завжди любила життя і цікавилася всіма його новими проявами. Єву не можна було назвати старомодною пані, хоч їй на момент смерті і виповнилося «двічі по сім», як жартують літні угорці, тобто 77 років. Маючи нелегке особисте життя в роки молодості, Ґріґаші не відчувала відрази до нього. Вона без жалю оминала чорні смуги і йшла назустріч світлові й сонцю. Можливо, через те вона полюбляла пити чорну, як сажа, каву без цукру, заїдаючи її білим кремовим тістечком і смалила за газетярською звичкою дешеві цигарки. До свого життя Єва так само ставилася по-філософському, знаючи, що без втрат не буває і набутків.
А їх у неї було все-таки чимало. І про них також згадували ми коло Твого місця поховання. Звертатися до колег, друзів і знайомих на «ти» у Єви, як і в багатьох угорців, було нагальною внутрішньою потребою. У такий спосіб вона вибудовувала свої довірливі стосунки з кожним, хто її знав, ще більше зближаючись із нами, бачачи перед собою, передусім, рівних собі людей, незалежно від віку, життєвого досвіду чи службового і соціального стану. Навіть зараз багато хто з нас подумки згадує Тебе так, як Ти і просила – не офіційно, а чисто по-людськи і як друзі, долаючи бар'єри відчуженості.

Ти залишила по собі багату духовну спадщину, в якій завжди була і буде потреба, як існує довічний людський попит на знання, досвід, добро і любов. Ти серцем відчувала поезію і чула споріднену душу в українській поетесі Лесі Українці. Через це Тобі і вдавалися переклади її поезії на угорську мову. Ти прагла збагатити і закріпити пам'ять про неї у Єгипті, і це тобі вдалося за підтримки нових друзів в особі української меншини в Угорщині та Угорської держави. Ти брала якнайактивнішу участь як член журі у прем'єрному і подальших конкурсах художнього читання творів української літератури в Угорщині. Ти виношувала кожен номер журналу «Громада», як виношує під серцем майбутню дитину рідна ненька, не поступаючись задля високої змістовності двомовного часопису жодною комою, жертвуючи власним часом і здоров'ям. Тому і «діти» Твої народжувалися гармонійними і здоровими.
Такі жертви не бувають марними, адже йдуть від щирого серця на добро усієї нашої української спільноти в Угорщині і задля кращого порозуміння між українським та угорським народами. Ти вміла обмежувати себе у звичайних людських потребах, але при цьому розуміла, якою великою є розкіш людського спілкування, і тому завжди готова була прислужитися своїми професійними і просто житейськими порадами іншим людям. Натура Твоя була багатомірною зі здатністю проникати у складний культурологічний контекст інших епох та народів. Таких фахівців по світу узагалі можна полічити на пальцях однієї руки. Ти вміла з натхненням утаємниченої людини заглибитися в містично-незрозумілу для пересічної людини нашого часу ієрогліфіку гімнів древнього Єгипту і могла легко описати в римах стан душі простого сучасного пекаря, коли він спече запашний селянський хліб. Ти зберігала жіночу чарівність і на схилі літ, була в душі юною дівчинкою і разом з тим висловлювала зрілі і мудрі судження перед телекамерами чи велелюдною публікою про те, що заважає двом сусіднім народам краще зрозуміти один одного.
Тебе любили за життя і Ти любила багатьох. Втратити Тебе було нечекано і несвоєчасно. Смерть з'явилася раптово і несподівано, хоча багато хто – і Ти в тому числі – знали, що ця сумна подія вже не за горами...
Ти прийшла у життя, наділена неміряною любов'ю Творця і пішла з цього земного світу із досвідом людини, яка ніколи і ні за яких обставин інтуїтивно не втратить цього морального орієнтиру. Ця внутрішня гармонія Твоєї душі світилася повсякчас і ще довго світитиме нам, коли ми згадуватимемо про Тебе. З часом вдячні українці, можливо, увіковічнять твоє ім'я в назвах літературно-мистецьких премій, меморіальних дошках чи книжках, щоб почерпнути з Твоєї поки що малорозкритої і недослідженої творчої спадщини знову і знову. У кінцевому рахунку Ти працювала останні роки свого життя на ідею об'єднання народів і людських душ, а це і є головна складова Любові. Стоячи перед Твоїм прахом із схиленими головами, кожен із нас може мовити, поклавши собі руку на серце, що Ти прожила гідне подиву й поваги життя.

Від імені друзів, колег,
численних читачів і поцінувачів Твого таланту
Василь ПЛОСКІНА