Компартійно-радянська номенклатура в умовах голодомору

Для здійснення такої масштабної акції в УРСР, як терор голодом, Сталін мав спиратися на цілком слухняний апарат влади в республіці. Тому влітку 1932 р. компартійно-радянське керівництво УРСР (секретар ЦК КП (б)У С.Косіор, голова Раднаркому В.Чубар та голова ВУЦВК Г.Петровський) було поставлене перед вибором: або виконувати нереальний план хлібозаготівель, або покласти голову. Відставка серед вищої номенклатури в СРСР не практикувалася, оскільки означала перехід до табору "ворогів народу".
Однак, щоб змусити Україну виконати нереальний хлібозаготівельний план, Сталіну необхідно було також залякати низове керівництво. Для цього Москва скористалася давно перевіреним способом – чисткою лав членів Комуністичної партії. Цей захід здійснювався в два етапи: восени 1932 р. була організована вибіркова чистка низових організацій деяких українських округів, а в червні 1933 р. розпочалася суцільна партчистка.
Проведення подібних заходів напередодні масштабних експериментів, як відомо, було невід'ємною складовою більшовицьких традицій, започаткованих Леніним.
У 1932-1933 рр. в УРСР потрібно було, на думку Сталіна, продовжити розпочату в 1929-1930 рр. кампанію (тоді з лав КП(б)У в 34 округах УРСР було виключено 13 тис. комуністів та кандидатів) і "вичистити" з КП(б)У не лише прихованих опозиціонерів, а й тих функціонерів, які на практиці втілювали в життя політику українізації. Досвід попередніх чисток показав, що вони є ефективними заходами, які дають змогу центрові тримати в постійній напрузі не лише рядових партійців, а й верхівку партії. Тому, коли в 1932 р. Москва спустила УРСР черговий надвисокий хлібозаготівельний план, то зіткнулася лише з нерішучими спробами українського керівництва скоригувати його в бік зменшення. Однак навіть ці спроби, як засвідчує, зокрема, стенограма III Всеукраїнської партійної конференції, що проходила в липні 1932 р., одразу ж наразилися на безкомпромісну відповідь голови радянського уряду В.Молотова, який заявив, що "не буде поступок чи хитань у питанні виконання завдання, поставленого партією та радянським урядом". Присутність Молотова та іншого сталінського сподвижника – секретаря ЦК ВКП(б) Л.Кагановича в Харкові на партконференції була не випадковою: Сталін надіслав їх туди для того, щоб вони нагадали українському керівництву, що за 1931 р. республіка не виконала плану хлібозаготівель і що ще одного такого "провалу" Кремль не допустить.
До глибокої осені 1932 р. Москва досить спокійно спостерігала за тим, як в УРСР виконується план. Однак пересвідчившись, що його не буде виконано, ЦК ВКП(б) 22 жовтня 1932 р. створив надзвичайну комісію на чолі з Молотовим. Комісія, до складу якої входили також Калманович, Саркіс, Маркевич і Кренцель, у жовтні-листопаді 1932 р. різко змінила методи хлібозаготівель, ініціювала масові репресії проти колгоспного, партійного та радянського активу, рядових селян. Про методи роботи "комісії Молотова" писав у листі Сталіну від 17 грудня 1932 р. комсомолець Новицький: "Він (т. Молотов) жахав робітників району, ті в свою чергу жахали місцевих працівників, а місцеві жахали колгоспи і особливо індивідуалів".
"Жахали" й раніше (зокрема, в 1931 р. за наслідками хлібозаготівельної кампанії в Україні було сфабриковано так звану Драбівську справу – показовий процес, наслідком якого стали розпуск бюро райкому, президій контрольної комісії та райвиконкому, арешт голів райвиконкому, контрольної комісії та профради і виключення з партії секретаря райкому КП(б)У), а восени 1932 р. українська влада, за вказівкою центру, вдалася до масових радикальних репресивних заходів. 6 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У запропонувало обкомам "для докорінного покращення керівництва судовими репресіями" утворити в областях комісії – так звані четвірки – у складі першого секретаря обкому, голови контрольної комісії, начальника відділу ДПУ і прокурора. Особлива увага зверталася на справи, за якими проходили комуністи.
14 грудня 1932 р. ЦК ВКП(б) та РНК СРСР ухвалюють постанову, в якій зазначається, що найбільш злісними ворогами партії, робітничого класу і колгоспного селянства є "саботажники з партквитком у кишені". "По відношенню до цих переродженців і ворогів Радянської влади і колгоспів, які все ще мають у кишені партквиток, – вказувалося далі в постанові, – ЦК і РНК зобов'язують застосовувати суворі репресії, осуд на 5-10 років, заточення в концтабір, а при певних умовах – розстріл". Так були "узаконені" репресії проти колгоспного та районного керівництва, яке могло чинити опір проведенню хлібозаготівель.
На виконання цієї партійної директиви в УРСР за "потурання куркульському саботажу" було заарештовано й засуджено тисячі голів, членів правлінь колгоспів, спеціалістів, партійних і радянських працівників. Найгучніші судові справи були заведені на керівників Оріхівського, Балакліївського, Носівського, Кобеляцького та Великотокмацького районів республіки.
Найгучнішою з-поміж усіх стала так звана Оріхівська справа, ініційована Сталіним на підставі повідомлень ДПУ про "саботажницькі настрої" серед керівників Оріхівського району на Дніпропетровщині. 7 грудня 1932 р. Сталін дав указівку, а ЦК ВКП(б) надіслав усім парторганізаціям циркуляр, в якому керівники Оріхівського району оголошувалися "обманщиками і шахраями, які приховано проводять куркульську політику під гаслом своєї згоди з генеральною лінією партії", тому документ рекомендував "негайно заарештувати і нагородити їх по заслугах, тобто дати їм від 5 до 10 років тюремного ув'язнення кожному.
Одночасно із залякуванням низового активу УРСР центр проводив курс на "зміцнення" вищої ланки КП(б)У перевіреними сталінськими висуванцями, які від імені диктатора не лише керували ходом хлібозаготівель, а й, по суті, перебрали на себе керівництво республікою. Перші емісари Сталіна – заступник голови ОДПУ СРСР I.Акулов і "герой" колективізації на Волзі відомий партфункціонер М.Хатаєвич прибули в Україну в жовтні 1932 р., тобто тоді, коли Москва остаточно переконалась, що без додаткового тиску з її боку українські селяни зерно не віддадуть. Призначенці, які "опікувалися", відповідно, Донбаським і Дніпропетровським обкомами КП(б)У, мали продемонструвати українській верхівці, як треба виконувати партійні директиви. Ці призначення, а особливо повернення в Україну в січні 1933 р. П.Постишева, означали, що Москва ні на крок не відступить від своїх планів форсованої колективізації українського села за допомогою терору голодом.
Спочатку Хатаєвич, а згодом Постишев, надіслані для заміщення посади другого секретаря ЦК КП(б)У, були, фактично, наглядачами Кремля не лише над хлібозаготівлями, а й над верхівкою КП(б)У, бо найважливіші рішення, відозви та директиви, які торкались хлібозаготівельної кампанії, починаючи з жовтня 1932 р. підписувалися Хатаєвичем, а після 29 січня 1933 р. – Постишевим, який отримав від Сталіна необмежені права "главгола" – головнокомандувача голодом. Тоді ж в Україну повернувся В.Балицький, щоб очолити не лише ДПУ УРСР, а й разом з П.Постишевим – майбутню чистку чотирьох обласних організацій КП(б)У – Вінницької, Донецької, Київської та Одеської. Внаслідок "кадрової роботи" сталінських висуванців за 10 місяців 1933 р. в УРСР було замінено 236 секретарів райкомів і 240 голів райвиконкомів. Один тільки Хатаєвич, прибувши до Дніпропетровська в лютому 1933 р., протягом місяця замінив 16 секретарів райкомів і 110 голів райвиконкомів.
Налякане репресіями місцеве партійно-державне керівництво республіки, незважаючи на те, що зведення ДПУ УРСР рясніли повідомленнями про тисячі голодних смертей селян, тривалий час уперто робило вигляд, що нічого жахливого в українському селі не відбувається. Так, 9 лютого 1933 р. завідувач інформсектору організаційно-інструкторського відділу (оргінстру) ЦК КП(б)У Стасюк надіслав для ознайомлення членам та кандидатам у члени політбюро ЦК КП(б)У довідку "Про так званий удаваний голод з метою боротьби проти хлібозаготівель", в якій спотворив і тенденційно подав факти про голод. Він наголошував, що в республіці зафіксовані лише "деякі випадки виснаження від голоду дітей так званих куркулів".
Тільки в лютому 1933 р., коли розпочався масовий мор селян, українське керівництво забило тривогу. Чому так пізно? Бо, як досить цинічно зізнався в листі Сталіну від 3 березня 1933 р. Хатаєвич, "до середини лютого на усі ці випадки і факти опухання від голоду і голодні смерті не звертали жодної уваги, бо вважалось антипартійним і "предосудительным" на це реагувати". Це означає, що кремлівське керівництво лише в другій половині лютого 1933 р. вирішило дещо послабити тиск на українського селянина і "великодушно" подало сигнал про можливість надання невеликої вибіркової допомоги голодуючим колгоспникам, а також біднякам-одноосібникам, щоб залучити останніх ("більш чесних і кращих одноосібників (не куркулів)") до колгоспів.
Тогочасна українська преса рясніла повідомленнями про репресії не лише щодо куркулів, а й низових керівників. 1933 р. вища влада застосувала випробувані в 1932 р. методи прискорення виконання хлібозаготівельних планів, коли протягом лише п'яти місяців було заарештовано 25-30 % сільськогосподарського керівництва середньої ланки республіки. Репресії ставали все більш різноманітними і вишуканими. Наприклад, до голів колгоспів, винних у тому, що велика кількість зерна лишилась в полі, крім судових, застосовувались ще й так звані товарні – "фінансова та м'ясна" – репресії, тобто очолювані такими головами господарства каралися штрафами.
Сталінське керівництво настільки вміло перекладало свою відповідальність за геноцид проти селянства на місцевих керівників, що навіть деякі з секретарів райкомів вважали: усі проблеми від того, що Кремль "не знає справжнього становища на Україні" і його "просто не інформують", інакше "ЦК ВКП(б) не допустило б подібного становища". Деякі з українських селян, навпаки, вважали, що причиною подібного становища є фактична безправність місцевої влади, і пропонували, як, наприклад, С.Клименко з Білоцерківщини, "голів сільрад обирати, а не призначати, всю сільську адміністрацію, так звану виборну, щоб громада сама обирала, а не за список, раніше складений, голосували, щоб колгоспами керували правління, а не різні уповноважені чи голови РВК й міськрад, як це було у нас".

За матеріалами видання
"Голод 1932-1933 років в Україні"