Пам'ятник Вікентію Хвойці
в Голосіївському районі Києва.
2009 р.

Вікентій Хвойка (1850-1914) – першовідкривач і засновник української археології, подвижник, який зробив багато наукових відкриттів. Він перший започаткував нову наукову добу в дослідженнях палеоліту України, відкрив ранньослов'янські археологічні культури на наших теренах і пам'ятки давнього Києва. Та найбільшим його подарунком людству стало відкриття в 1896 р. унікальної стародавньої землеробської культури IV – III тис. до н. е. Цю культуру Вікентій Хвойка назвав Трипільською – за назвою с. Трипілля (нині Київська область), поблизу якого він зробив свої перші розкопки давнього поселення. Трипільська культура – одна з ранніх розвинутих землеробських культур у світі.

Вікентій (Честослав) Хвойка, чех за національністю, народився 1850 р. в с. Семін на Ельбі в тодішній Австро-Угорщині. В 1864 р. Вікентій закінчив у м. Хурдимі комерційне училище й переїхав до Праги, де захопився вивченням давньої історії та старожитностей, знайомився з відомими чеськими істориками та археологами, читав багато спеціальної літератури. У 1876 р., у віці 27 років Вікентій Хвойка, за якимось невимовним покликом залишає свою батьківщину і перебирається до Києва, де і провів решту свого життя. Спочатку викладав німецьку мову та малювання, згодом зайнявся агротехнічною справою з вирощування нових сортів проса та хмелю. Успіхи Вікентія Хвойки в галузі агрономії було відзначено на виставках у Ромнах та Харкові. На сільськогосподарській виставці 1889 р. в Парижі його було нагороджено срібною медаллю та обрано членом Французької національної сільськогосподарської, промислової і комерційної академії.

Та якось прикрий випадок докорінно змінив життя Вікентія Хвойки: неподалік Києва згоріла дотла будова-лабораторія, в якій він проводив свої досліди, а разом загинули всі його записи, креслення і навіть здобуті медалі. Будуючи нове приміщення, дослідник знайшов у землі багато решток скляних браслетів. Тоді йому вкрай були потрібні гроші, і він продав ці знахідки колекціонерові. Однак з цього часу Вікентій Хвойка, якому було вже 43 роки, вирішив займатися тільки своїм давнім захопленням – археологією. За 21 неповний рік – з 1893 до 1914 – він дослідив археологічні пам'ятки майже всіх епох історичного розвитку суспільства на території України більше, ніж у 50 місцях. Його археологічні розкопки охоплюють великі території сучасних областей – Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Житомирської, Хмельницької.
1893 р. був для Вікентія Хвойки особливо плідним. Пильно стежачи за всіма земляними роботами, здійснюваними на Кирилівських висотах у Києві, він виявив у розрізі гори на глибині 19 м кістки мамонта. За порадою професора Київського університету Володимира Антоновича археолог почав шукати інші докази перебування давніх людей. На розкопах було виявлено близько 67 кістяків мамонтів, а також віднайдено крем'яні вироби. Так було відкрито Кирилівську палеолітичну стоянку, що існувала близько 20000 років тому. Уже перші розкопки на стоянці показали талант і вміння Вікентія Хвойки досліджувати археологічні культури. Результати цих досліджень згодом увійшли в усі узагальнюючі праці з палеоліту й підручники з історії та археології. Велика площа Кирилівської стоянки (дев'ять тисяч квадратних метрів) з численними культурними знахідками отримала світове визнання і популярність. У наступні роки Вікентій Хвойка відкрив ще декілька палеолітичних стоянок у Києві в урочищі Протасів Яр, у с. Селище на Черкащині та в інших місцях.

Трипільська скульптура

Проводячи розкопи Кирилівської стоянки далі, Вікентій Хвойка виявив окремий культурний шар площею чотири тисячі квадратних метрів, в якому віднайшов велику кількість фрагментів характерної розписаної кераміки, кістки тварин, черепашки, що лежали в якихось приміщеннях типу землянок. Дальші дослідження привели його до висновку, що ці залишки належать до наступного етапу життя людей на території Кирилівських висот, а землянки є примітивними житлами. Протягом 1895-1896 рр. на висотах від Флорівської гори до Кирилівського монастиря він відкрив ще понад 70 таких землянок. Згодом було доказано, що ці землянки – не житла, а гончарні печі трипільців. Хвойка припустив, що представники цієї культури могли жити й нижче по Дніпру. Незабаром були проведені розкопки біля сіл Трипілля, Халеп'я, Верем'я, Жуківці, Щербанівка на Київщині, які підтвердили припущення дослідника. Так в Україні було відкрито нову землеробську культуру періоду неоліту.

Наукові доповіді Вікентія Хвойки на археологічних з'їздах 1899 р. в Києві та 1905 р. в Катеринославі (нині Дніпропетровськ) започаткували наукове вивчення трипільської культури в Україні та інших країнах. Це була не менша сенсація, ніж розкопки Трої та Мікен. Археологічні відкриття Вікентія Хвойки на Київщині та Ернста Штерна в Бессарабії (Петрень) на початку ХХ ст. зробили переворот у звичних до того уявленнях людства про хід історії та центри світової цивілізації. До цього вважалося, що прадавні землеробські культури могли існувати лише в теплих краях – на берегах Нілу, Тигру, Євфрату тощо.

Трипільські племена жили на території України в «домікенську» епоху і мали високий рівень розвитку, пов'язаний з найдавнішим землеробством. Вікентій Хвойка перший зібрав і порівняв усі відомі в різних місцях України трипільські знахідки і розробив періодизацію трипільської культури. Всього ним було досліджено на поселеннях трипільської культури понад 500 об'єктів. Загальновідомими є пам'ятки трипільської культури, такі як бінокулярні глиняні посудини, фантастичні теракотові антропоморфні та зооморфні статуетки з вирізьбленими орнаментами, маленькі теракотові моделі будиночків, різноманітно орнаментований «чорний» та «червоний» керамічний посуд тощо. Вікентій Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. На його думку, її залишили пращури слов'ян – арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров'я. У своїй праці «До питання про слов'ян» (1902) він писав, що у Середньому Придніпров'ї з незапам'ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов'ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною». Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали «краї предків до сьогодення». Вікентій Хвойка висунув гіпотезу, згідно з якою «народ, що створив ці пам'ятки, не зміг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій поправу належить ім'я протослов'ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію». Як ми знаємо, в часи Російської імперії південно-західною Росією називали Україну. Багато сучасних дослідників заперечує гіпотезу відносно протослов'ян. Дискусія по цьому питанню триває і до сьогоднішнього дня.

Трипільський посуд

Своїми археологічними пошуками Вікентій Хвойка намагався простежити за культурами подальший безперервний, на його думку, розвиток землеробського населення Середньої Наддніпрянщини. Він зробив значний внесок у дослідження пам'яток мідного та бронзового віків на Київщині та Черкащині, а також у дослідження старожитностей залізного віку. Але найбільшим його досягненням (після трипільської культури) було відкриття на теренах Середнього Придніпров'я культур так званих «полів поховань». Подібні до них уже були відомі в Європі. Перший такий могильник з похованнями – трупоспаленнями в урнах Хвойка виявив у 1899 р. поблизу с. Зарубинці на Київщині. Крім цього археолог виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки. Зарубинецьку культуру датують ІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. У 1900-1901 рр. біля сіл Черняхів та Ромашки на Київщині Хвойка відкрив безкурганні могильники та поселення хліборобоскотарських племен – черняхівську культуру (ІІ ст. до н. е. – ІV-V ст. н. е. ) Ці поля вчений розглядав як пам'ятки місцевого населення, приналежного, на його думку, до давніх східних слов'ян. Не всі дослідники погоджуються з цим висновком Хвойки, але всі прийняли його розбиття культури «полів поховань» на дві культури: зарубинецьку та черняхівську. Важливо, що він зумів простежити перехід від скіфської доби до зарубинецького періоду й від черняхівського періоду до наступної епохи, зробив періодизацію, яку дотепер вважають точною.

Меморіальна дошка
на фасаді будинку,
де жив В. Хвойка.
Київ. 1967

Вікентій Хвойка плідно досліджував також пам'ятки східних слов'ян, зокрема поселення VІІ – VІІІ ст. у Пастирському городищі на Черкащині та могильниках сіверян у с. Броварки на Гадяччині, доводячи автохтонність слов'янського населення Середнього Придніпров'я. Сенсаційними стали результати розкопок Хвойки на Старокиївській горі в Києві  на приватних садибах 1907 р., де він дослідив одну з найстаріших і найцінніших пам'яток Давньої Русі – центр княжого Києва. Тут невтомний археолог виявив язичницьке капище VІІІ – ІХ ст., залишки великокнязівського палацу Х – ХІ ст., оздобленого фресками й мозаїками, залишки жител, ремісничих майстерень, багато цінних знахідок, серед яких цегла з зображенням великокнязівського символу. В останні роки свого життя Хвойка направив всі свої зусилля на археологічні дослідження давньоруського м. Білгородки під Києвом. В результаті своїх досліджень вчений створив першу наукову концепцію історичного розвитку Середньої Наддніпрянщини від кам'яного віку до середньовіччя.

Тогочасна археологія, не маючи державних субсидій, змушена була утримувати себе власними зусиллями. Щоб дістати потрібні кошти на існування й проведення польових досліджень Хвойці доводилось за безцінь продавати уряду свою особисту колекцію старожитностей. Щоправда її купили за гроші міського бюджету й тому вона залишилася в Києві. Єдиним меценатом для нього став Богдан Ханенко – відомий український колекціонер та громадсько-культурний діяч кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Вікентій Хвойка відіграв велику роль у заснуванні 1899 р. Київського музею старожитностей та мистецтв – тепер це Національний музей історії України. До останніх днів свого життя він був хранителем археологічного відділу музею, основну частину якого складали його знахідки. Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств, автором понад 200 друкованих праць. 2 листопада 1914 року Вікентій Хвойка помер. Могила вченого на Байковому кладовищі в Києві збереглася до нашого часу.
Весь творчий і життєвий доробок самовідданого українського вченого – археолога від Бога – Вікентія Хвойки є невичерпним джерелом для вивчення давньої історії нашої Батьківщини.

У с. Трипіллі, в 50 кілометрах на південь від Києва, перед музеєм трипільської культури стоїть скромний пам'ятник Вікентію Хвойці – славетному українському археологові. У Києві його іменем названо вулицю, на пошанування вченого в 1967 р. на фасаді будинку, де він мешкав, встановлено гранітну меморіальну дошку з зображенням трипільського горщика й плуга. В 2000 р. Національний банк України до 150-річчя від дня народження Вікентія Хвойки випустив спеціальну монету з його зображенням. 2009 року у Голосіївському районі Києва йому споруджено пам'ятник. Національна Академія наук України і Українське товариство охорони пам'яток історії та культури встановили премію імені Вікентія Хвойки за видатні відкриття в галузі вивчення археології.