ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

В сучасному світі є багато церковних та релігійних організацій, які називають себе Христовими, хоч вони суттєво різняться. Протестанти твердять, що Христос не встановив у своїй церкві найвищої влади, яка мала би зберегти Його Об’явлення й непомильно пояснювати це людям. Православні заявляють, що тільки Христова церква є непомильна, а не її найвищий провідник – Папа Римський; тільки всі єпископи, разом зібрані, є непомильними, оскільки вони представляють церкву. Католики, натомість, твердять, що Христос дав св. Петрові та його законним наслідникам, папам, привілеї керувати церквою. Вони, разом із колегією єпископів, мають провадити Христову церкву й непомильно пояснювати людям Боже Об’явлення.
Що ж таке Церква?

У Новому Заповіті слово “церква” відноситься до групи людей одної місцевості, або й цілого світу, які вірять у Христа. Інколи церква означає навчальний уряд, що його виконує папа і єпископи. Тому часто чуємо вислів: “так, церква навчає..” Властиве значення церкви – це громада охрещених людей, яка визнає ту саму віру, приймає ті самі святі Тайни, та визнає найвищу владу папи, земного спадкоємця Ісуса Христа. Св. Письмо, звичайно, не описує Церкву такою, якою ми сьогодні її знаємо, і це тому, що в той час Церква як організація щойно розбудовувалася. Все-таки у св. Письмі Нового Заповіту знаходимо всі істотні прикмети церкви, які згодом були краще втілені в житті. Щоб усе життя та вся діяльність Христа не були даремними, потрібен був живий голос у світі, що протягом усіх століть міг навчати Його науці. Це мусів бути голос видимого вчителя, щоб люди доброї волі могли пізнати голос Учителя з авторитетом.

«Які увірюють у того, що й не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?... Тож віра без слухання і слухання через слово Христове» ( Рим 10.14-15.17).

Тому Христос заснував свою церкву не тільки для освячення Святими Тайнами, а й для навчання їх Христовій правді, яка потрібна для спасіння. Можна визначити Церкву як суспільство всіх охрещених людей, що сполучені в тій самій вірі, в тій самій жертві та в тих самих Святих Тайнах під проводом Папи, і з’єднаних із ним єпископів. Тільки Хрещення робить нас членами церкви. Ми залишаємося її членами, поки не віддаляємося від неї схизмою (відмовою влади папи), або анафемою (члени церкви позбавляються членства з причин певних тяжких гріхів). Коли скажемо так про церкву, то цим лише означимо її зовнішні сторони. Тому що як людська душа робить істоту людиною, так і душа церкви робить її живим організмом. Як проживання Трьох Божих Осіб у душі внаслідок освячуючої ласки дає їй надприродне життя, так оселення Пресвятої Трійці дає церкві її постійне життя, її вічну силу. Оскільки освячуюча діяльність (що її чинить любов Бога) приписується Святому Духові, то Його визнаємо душею церкви (Христос – голова церкви). За своїм задумом Ісус дав апостолам розвивати церковні громади, щоб вони стали проповідниками Його церкви. Виділимо ж три найголовніші завдання церкви як установи:

1. Навчання: “ Ідіть і зробіть учнями всі народи” ( Мт. 28.19)
2. Освячення: “ Христячи їх в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа “ (Мт. 20.19)
3. Керування від Його імені: “ Усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі” (Мт. 18.18)

Коли Ісус творив Тіло своєї церкви, Він хотів призначити провідника свого царства на землі, тому головою своєї церкви вибирає Симона, змінивши його ім’я на Петро:

«Щасливий Ти, Симоне, Сину Йонин, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій Небесний, Тож і я Тобі заявляю, що Ти Петро (Скеля), і що я на цій скелі збудую мою церкву, і що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш , те буде зв’язане на небі, і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі» ( Мт. 16. 17-19)

Найвище повноваження в церкві, тобто повноваження Петра, сьогодні має єпископ Риму, якого ми з любов'ю називаємо “ Святим Отцем” (слово папа єгипетського походження і означає “тато”). За задумом Бога, Петро вмер смертю мученика в Римі як єпископ 64 або 67 року по народженні Христа. Внаслідок цього, той, хто є римським єпископом, автоматично є наступником Петра, тому й має окреме повно- важення (Петра) навчати, освячувати й направляти не тільки свою римську єпархію, а й всю церкву. Отож тіло церкви є таким, яким Христос утворив: не тільки невидимим братством людей, лише з’єднаних ласкою , але й видимою громадою людей, підпорядкованих уповноваженням проповідників. Це називається ієрархією (з грецького “ hieros” – святий та “arche” –влада громади), яка має вигляд піраміди.
Папа Пій ХІІ писав у своїй енцикліці, що церква – це значно більше, як тільки юридична організація. Вона – саме тіло Христа, таке особливе тіло, що повинне мати власну назву: Таїнственне Тіло Христове. Христос голова цього тіла, кожна охрещена людина – жива частина його, та Святий Дух – душа його. Перша ознака правдивої церкви – єдність.
Христос сказав:

“Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, і буде одне стадо й один пастир.» ( Ів. 10.16)

Святий Дух допомагає, захищає католицьку церкву. Вона не могла б поширитися по цілому світу виключно природнім способом. Її догми часто бувають тяжкими для розуміння, її моральне вчення вимагає самопожертви. Католицька церква впродовж століть залишається єдиною незнищенною Божою установою. Вона існує і буде існувати, хоч недруги давно обіцяли їй кінець. Отже Святий Дух піклується нею, а не самі люди. Святий Дух є душею церкви, якби нею керували тільки люди, вона давним- давно була б розвалена. За твердженням Христа - церква незнищенна, незважаючи на переслідування, відступництва вірних і клеру, зміни часів, філософів. Тим-то ознака єдності, яка за словами Господа, має характеризувати його отару, має три аспекти:

- єдність у вірі,
- єдність у проповідуванні,
- єдність у культурі.

Жодна громада не може претендувати на те, щоб називатися церквою Христа, якщо не всі її члени вірять у ті самі чесноти. Єдність між католиками полягає ще й в тому, що повинне бути духовне керування єпископів із папою на чолі. Св. Амвросій сказав: «Де Петро, там Церква».
Єдність у культурі означає, що на вівтарях по цілому світі відправляється та ж сама Служба Божа, хоча в різних обрядах та різними мовами, в якій Христос стає справді присутнім під видом Хліба і Вина. Ми маємо цей унікальний привілей, що можемо їхати по цілому світі та всюди почувати себе вдома (в стосунках релігії).
Єдність у вірі, проповідуванні й культурі – та єдність, за яку Христос молився та яку Він позначав як один із знаків, за допомогою яких можна завжди пізнавати правдиву Церкву Христову. Її знаходимо тільки в католицькій церкві.
Другим знаком церкви Христової є її святість.
Вона мусить бути святою, бо її ціллю є освячення її членів, тобто робити їх святішими та милими Богові. Однак найгостріша критика проти католицької церкви ґрунтується на негідній поведінці, або байдужості окремих її членів, які своїм життям дають згіршення своїм друзям – не католикам. Та все ж таки це раптове явище. Сам Христос говорив, що його церква буде мати відступників – негідних членів. Він порівнює церкву з неводом, що збирає добрі й непотрібні риби, з полем, де пшениця росте з кукелем, та з весіллям, де один із гостей не вбраний у весільну одежу. Тому грішники є й будуть залишатися при церкві. Христос помер на хресті за кожного члена Його тіла, тому застерігає:

“Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в царство небесне”. ( Мт. 5.20)

Марія ВТЕРКОВСЬКА,
релігієзнавець, психолог