14 червня в Мармуровій залі Угорського Радіо українські громадсько-культурні осередки (ДОСУУ, ТУКУ, самоврядування українців Ференвароша, Центр української культури й документації) у рамках святкування 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка організували виставку українських художників Угорщини» та провели концерт-презентацію аудіоальбому «Пам’яті Тараса Шевченка».
Виступаючи на вечорі, Голова ДОСУУ Я.Хортяні назвала захід визначною культурною подією в житті угорських українців. Разом із тим вона не могла приховати свого суму, повідомивши, що напередодні в небі над Луганськом проросійські сепаратисти збили транспортний літак «Іл-76» з 49 військовими української армії, включно з 9-ма членами екіпажу літака... На пропозицію пані Ярослави присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
За словами Я.Хортяні, в Україні триває війна, розв’язана північним сусідом, який намагається за всякі ціну зупинити український народ в його багатовікових устремліннях здобути свободу і незалежність. Якщо Європа і далі мовчки спостерігатиме за тим, як країна-агресор дестабілізує ситуацію на Сході України та краде чужі території, за кілька літ така доля може спостигти і Захід... Про це не можна нині не говорити, зазначила ламким від болю і туги пані Ярослава, додавши, що понеділок 15 червня в Україні оголошено днем національної жалоби за черговими невинними жертвами терористів, заохочуваних і підтримуваних Росією на державному рівні.
Тим не менше життя триває. Борючись за свою свободу і права нації розвиватись вільно у політичному, економічному, культурному та суспільному сенсі з путінською неосталіністською Росією, українці та їхні брати за кордоном не забувають і про мистецтво. «Неординарність цієї виставки в тому, що сюжетні мотиви до намалювання картин навіяні творчістю Тараса Шевченка, – підкреслила Я.Хортяні. – І таких в Україні й поза її межами дуже і дуже багато.»
Першим публіці представили Любомира Борща, учасника багатьох картинних вернісажів у Центрі української культури, із Веспрема та його 2 полотно «Кобзар» і «Садок вишневий коло хати». Гобеленниця Інна Баричева із м.Фот порадувала глядачів художніми роботами «Соняшники біля батьківської хати» й «У степу». Петро Пуга привіз із Балашадярматі на показ столичній публіці три свіжо намальовані картини «Вийшла з хати стара мати», портрет Шевченка «Кайдани порвіте», де Тарас зображений сучасним революціонером і «За горами гори».
Одна з виставлених робіт художника Олександра Гембіка називається «Не женися на багатій». Інша отримала назву «Катерина». Її намальовано за мотивами одноіменної поеми Тараса Шевченка. Була на виставці представлена й картина-інсталяція Олега Колоскова «Борітеся-поборете». Також викликали інтерес глядачів дві картини Олександра Кабанова з Фота «Де ти, доле, де ти?» про солдатську неволю Кобзаря в Казахстані і полотно «Сни пам’яті», де художник спробував розставити у багатовимірній площині окремі важливі духовні пріоритети українців.
Концерт-презентація аудіо-альбому «Пам’яті Тараса Шевченка» у Мармуровій залі за участю відомих угорських акторів театрів і кіно та у супроводі академічного камерного хору «Кантус» із Ужгорода проходили в режимі радійного запису. Демонструючи цей альбом, пані Ярослава Хортяні зазначила, що на ньому записані 12 поезій Т.Г.Шевченка на угорській мові, які читають славетні майстри художнього слова і ті ж самі вірші українською виконуються в музиці. Відтак гостям заходу представили почесних гостей вечора, зокрема Антала Павлика, керуючого відділом міністерства людських ресурсів Угорщини. Самеце міністерство фінансово сприяло виданню аудіо-альбому, нагадала пані Ярослава, висловлюючи подяку Анталу Павлику. Також пані Ярослава подякувала консулу Ендре Саліпскі з генерального консульства Угорщини в Ужгороді за всебічну допомогу в організації концерту. Посольство України в Угорщині представляв на українському вечорі перший секретар амбасади Михайло Юнґер. Був запрошений до нас речник німецької меншини в парламенті Угорщини Імре Ріхтер та почесний консул Угорщини в Івано-Франківську Василь Вишиванюк, голова некомерційного товариства «Чіллаґфалу» (Зіркове село) Марія Бедич та інші. Особливу подяку Ярослава Хортяні висловила лауреату премій Л.Кошута і М.Ясаї Ґезі Д.Геґедюш, народному актору і лауреату премії Ясаї Шандору Лукачу, лауреату пр. Ясаї Петеру Кертесу, лауреату пр. Ясаї Іштвану Урі та актору Роберту Ґараї за їхню згоду, ентузіазм і дружнє зацікавлення продекламувати вірші безсмертного Шевченка в перекладі на угорську мову. Названі актори під бурхливі аплодисменти публіки вийшли на сцену. Великі оплески також отримали перед початком концерту члени Академічного камерного хору «Кантус».
По завершенні прекрасних мистецьких виступів угорських акторів та митців з України й шквалу аплодисментів господиня вечора схвильовано сказала: «Я хочу подякувати вам усім від свого імені, нашої меншини та братів і сестер в Україні за цей незабутній концерт. Коли митці двох народів поєднують свої сили, стається таке справжнє диво!»

Геґедюш Ґеза: «Люди дуже добре розуміють Шевченка»

Лауреат національної премії ім. Л.Кошута й М.Ясаї Ґеза Геґедюш, який серед інших своїх іменитих колег-акторів декламував вірші Кобзаря, поділився з читачами «Громади» своїми враженнями про культурний захід угорських українців 14 червня:

–  Ми провели сьогодні прегарний вечір у чудовому товаристві. Але для мене було також справжньої насолодою озвучити поезії Тараса Шевченка і під час запису аудіоальбому на прохання мого колеги Роберта Ґараї. Нині в Україні і поза її межами широко відзначають 200-річчя цього видатного українського поета. На мою думку, рівень його поезій є справді світовий. На превелике щастя, я мав можливість познайомитися з його творчістю раніше. Я мав сусідку, котра займалася художніми перекладами з української на угорську мову. І тоді я вперше ці поезії Шевченка і прочитав. А зараз я мав нагоду на власні очі пересвідчитися, скільки багато людей люблять вашого славного Кобзаря. Я бачив багато чутливих до мистецтва людей, гостинних і приязних. А ще мене пройняла думка, аж ніби пронизала, як добре розуміє публіка кожне слово Шевченка, його мрії і болі, страждання зісланої людини... Я не помітив байдужих облич, тому дуже добре почував себе на вечорі і можу бути лише вдячний Товариству української культури за прекрасну організацію. А ще багато радості відчув на виставці  при спогляданні художніх полотен, адже ці сюжети намальовані вашими майстрами пензля під впливом поезії Шевченка. Як цікаво, що і в фарбах пульсує його непереборна воля до життя, кращого майбутнього для людей, устремління до волі і нескореність духу.

Роберт Ґараї: «Шевченко, попри неволю і заслання, був вільною людиною до кінця»

Угорський актор Роберт Ґараї одним із перших угорських митців свого професійного цеху став декламувати поезії Кобзаря. Сталося це приблизно півтора десятка років тому.

– Я дуже люблю творчість Тараса Шевченка, – зізнався цей угорський актор після виступу 14 червня на українському вечорі. – Рідко буває в літературі, що такі дві величини національної поезії – Шевченко в українців і Шандор Петефі в угорців – так близько перегукувалися. Я б назвав це справжньою сенсацією, коли дві людини, навіть не знайомі одна з одною, так потужно і образно пишуть про любов до рідної землі, свободу як велику суспільну цінність  й увагу до пересічної людини. А Шандору Верешу ми завдячуємо тим, що в його перекладі до угорського читача на прекрасній угорській мови заговорив Тарас Шевченко. І цей той літературний рівень, на який дійсно заслуговують його твори. Я особливо тішуся з того, що взяв участь в організації запису цього аудіо-альбому. Окремо хочу підкреслити, що йдеться не про один вірш Шевченка, а цілу низку його чудових поезій. Сучасників і зараз вражає громадянська мужність українського поета, його безкомпромісність у боротьбі за свободу свого народу. Мені подобається дуже один із його автопортретів, коли на обличчі Шевченка відбивається полум’я свічки, і це дуже символічний момент його особистого світосприйняття. Він був справжнім європейцем за духом. На жаль, хоча феодалізм у Європі скасовано, з його рецидивами ми і нині можемо зустрічатися – ці рудименти рабства, несвободи індивідуума, страх взяти на себе особисту відповідальність, ностальгія за тоталітаризмом... Я думаю, що в цьому сенсі Шевченко і нині дуже актуальний поет. Я не дивуюся тому великому потягові українського народу до цінностей, поваги до прав людини, гідності, свободи, які нині високо цінуються в об’єднаній Європі.

«Україна має чудове музичне надбання»

Еміл Сокач, диригент Академічного камерного хору „Cantus” з Ужгорода відповів на запитання журналу «Громада».

‒ Якою Вам видалася атмосфера сьогоднішнього вечора?
‒ Передусім хочу подякувати очільникам української нацменшини за запрошення виступити на сьогоднішньому концерті. Ставлення до Шевченка у нашому колективі особливе. Щороку ми створюємо спеціальні програми, присвячені його творчості. Торік і цього року ми успішно виступили в рамках однієї концертної програми з нашими львівськими партнерами співачкою Наталкою Половинкою та композитором Богданою Кроляк. Мріємо показати її в Будапешті, адже з’явилися нові акценти в житті України, маю на увазі другий Майдан, агресію Росії. Все це дуже співзвучно з поезією Шевченка, і його слова нині осмислюються і сприймаються по-новому. Шевченко живий, його поезія жива і пророча. Я вважаю за добру нагоду, що ми сьогодні співали тут музичні твори саме в такій інтерпретації.
‒ У Будапешті Ваш колектив не новачок, авжеж?
‒ Так, ми співали для наших краян на Українське Різдво. Була чудова поїздка прогулянковим пароплавом по Дунаю і святковий концерт. Це було ще в 1990-х роках, але згадка залишилася приємна про ці події. Раді, що наші культурні зв’язки підтримуються.
‒ З якого часу існує хор?
‒ Він створений у 1986 році. Я закінчив консерваторію, відслужив строкову службу і мріяв про цікаву роботу. Спочатку заснував невеличкий ансамбль, а вже з часом, у 1992 році, він розрісся до камерного хору. Потім були фестивалі, конкурси. Двічі виступили на фестивалі в Дебрецені, за другим разом здобувши першу премію. Склад колективу за останні роки змінився, але дух єдності зберігся. „Cantus” переспівав дуже багато музики, у нас є кілька компакт-дисків. В основі репертуару лежить українська духовна музика. В Ужгороді діє щорічний фестиваль сучасної духовної музики за участю виконавців, музикантів, оркестрів. Провели сім таких фестивалів. На жаль, через війну, яка триває в Україні, не вдалося провести цьогорічний захід. Також ми виконуємо багато сучасної музики, маємо постійних авторів, зокрема Євген Станкович, Валентин Селівестров, Богдана Кроляк, Олександр Щетинський, Юрій Ланюк, Ганна Гаврилець. Намагаємося співати в різних жанрах, цього року навіть оперу виконали вперше в Ужгороді. На цьому концерті співав один із наших випускників-солістів, а нині співак Будапештської опери Віктор Мошані. Колись у нас діяла дуже цікава Бах-академія за участю німецьких музикантів. Потенціал у нас великий, співаємо багато різних творів. Єдина проблема – нема де його показати через обмежені фінансові можливості. З 1999 року вісім разів робили турне по Швейцарії. Запрошуємо звідти до Ужгорода любителів співу та хористів на майстер-курси. З ними ми вчимо українські народні пісні, духовну музику.
‒ Яке взагалі ставлення до української музики за кордоном?
‒ Спочатку ми думали, що це якась афера. Однак у першому турне Швейцарією там так сподобався наш хор і українська музика, що швейцарці виявили бажання приїхати в Україну, щоб повчитися у нас співати. Україна має чудове культурне надбання у вигляді музики, і у світі про це чудово знають. Згадаймо бодай хор Кошиця. На той час це була подія світового рівня. Хто тоді щось знав про Україну? А після Кошиця весь світ спізнав «Щедрика». Про нього казали, що це маленька симфонія. Кошиць і його однодумці були великі люди. На жаль, довгий час про них ніхто не знав в Україні, а про духовну музику ніхто навіть і не натякав. Мене дуже тішить, що зараз з’явилося дуже багато хорової музики, є цікаві композитори – багато написав Валентин Селівестров, Євген Станкович пише музику до псалмів, літургії, цікаві роботи в Богдана Фроляка. Чув, що в Будапешті на П’ятидесятницю в українців була Вікторія Польова. В Ужгороді ми готуємо її хорові твори. Звичайно, трапляється і кон’юнктура, але переважно автори щирі у своїй творчості, що фонтанує, як ніколи, і це неабияке щастя для українського слухача, якому потрібна національна музика, а не запозичення чиїсь. Пам’ятаю, після Помаранчевої революції 2004 року ми приїхали на музичний фестиваль до Німеччини. Нас там приймали, як героїв! Потім настало розчарування, але після другого Майдану люди, либонь, вже зрозуміли, що свою незалежність територіальну, економічну та духовно-культурну треба захищати, боротися за утвердження своїх цінностей.
‒ Щиро дякуємо за розмову!