№4(124)
жовтень - грудень
2013 року

НАШОГО ЦВІТУ - ПО ВСЬОМУ СВІТУ
ПАМ'ЯТНІ ДАТИ І ПОДІЇ
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ
ПОШТОВА СКРИНЬКА
  • Стр. 1
  • Стр. 2
  • Стр. 3

“100 облич Самостійної України”
ювілейна, 50-та, книга Романа Коваля

10 жовтня 2013 в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася презентація нової книги Романа Коваля “100 облич Самостійної України”. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989-2013 роках, – про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії “Галичина”, про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського”.
На вечір прийшли відомі письменники, поети, науковці, редактори газет, видавці, кінорежисери, депутати. Чимало з них і самі є героями книги Романа Коваля. Всі присутні на презентації відзначали вагому патріотичну діяльність автора і його неоціненний вклад в сучасну історичну науку.
Письменник, редактор газети “Козацький край” Олег Островський: “У книжці “Сто облич Самостійної України” йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках... Ось Василь Овсієнко. Спостерігаючи за його працею впродовж майже 20 років, прийшов до категоричного висновку, що він – один з найдієвіших і найкорисніших синів нашої Батьківщини…”
Емма Бабчук, заслужений журналіст України: “Герої Коваля мають велику любов до України і велику тугу за Українською Україною. Коли читаєш про їхні долі, складається враження, що це мартиролог, адже багато з них уже відійшли, залишивши нам відсвіт свого яскравого життя. Роман Коваль нагадує нам їхній заповіт і мету життя – здобуття Української України. Коли ви читатиме цю книжку, то опинитесь у колі цих друзів. Бажаю Вам, пане Романе, нових великих ужинків. Пишіть, щоб ми знали свою історію, щоб ми вчилися як жити!”
Василь Шкляр, письменник: “50 книг накував нам Коваль!.. З непам’яті забуття скільки вихопив забутих імен! Я прийшов привітати тебе, батьку отамане, з цією видатною подією! Не встигаю ходити на всі презентації! Ми звикли говорити про дивовижну працездатність Коваля, але я найбільше ціную якість його текстів, той вогонь, який закладено в його словах. На книгах Романа Коваля – даруйте за патос! – виросло ціле покоління борців за волю України, серед них і народні депутати від ВО “Свобода”. Куй нам, батьку-отамане, і далі своїм гарячим серцем”.
Вадим Шмирьов, доктор фізико-математичних наук: “50 книжок Романа Коваля повертають нам із забуття справжніх героїв, які жили з гаслом “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”.
Богдан Червак: “Роман Коваль пише про націоналістів мертвих… Але на цих книжках виросло вже покоління живих українських націоналістів. Виростуть українськими націоналістами і поки ненароджені. Така сила цих книг!”
Василь Рубан, письменник: “Герої цієї книжки Анатолій Лупиніс і Зеновій Красівський були незламні, вони пройшли страшні муки в боротьбі за Самостійну Україну і не здалися”.

 Роман Миколайович Коваль – героїчна людина, один з найвидатніших істориків сучасності, будитель національної пам’яті, борець за історичну справедливість, головний пропагандист і першовідкривач героїчного повстанського руху в Наддніпрянщині в часи Української Народної Республіки, головний редактор часопису “Незборима Нація” та президент історичного клубу “Холодний Яр”.
За матеріалами: Історичний клуб “Холодний Яр”

Встановлено пам’ятник 900 козакам-мазепинцям, закатованим Петром І

 20 жовтня 2013 року у м. Лебедині на Сумщині було відкрито пам’ятник закатованим тут за наказом Петра І понад 900 козакам-мазепинцям. Перед входом до Мироносицького кладовища, поблизу якого в 1708-1709 рр. було поховано сотні українських козаків, встановлено пам’ятний курган із сірим гранітним козацьким хрестом. Курган обнесено мурованим кільцем, а попереду нього зведена мурована капличка, в ній ‒ образ Покрови Пресвятої Богородиці, зображення українського герба та напис: “Славним козакам, борцям за волю України 1708 - 1709 років. Пам’ять про вас довічна. Від вдячних нащадків”.
Встановлення пам’ятника було здійснене з ініціативи та стараннями почесного громадянина Лебедина, письменника, краєзнавця, історика та етнографа Бориса Ткаченка та його сина Максима Ткаченка. Автор проекту – нині покійний сумський архітектор Станіслав Граділь. Зведення меморіалу було завершено восени 2013 року завдяки допомозі лебединця, директора ТОВ «Крук» Валерія Чалого.
На цьому місці майже 250 років знаходилася велика братська «Могила гетьманців», де було поховано понад 900 козаків-мазепинців, жорстоко закатованих протягом 25 листопада (6 грудня) – 26 грудня 1708 р. (6 січня 1709 р.) в центрі міста Лебедина, на майдані коло церкви Преображіння Господнього. Того часу в Лебедині знаходилася ставка Петра І, за наказом якого князь О.Д. Меншиков чинив тут слідство і суд над козаками і місцевими мешканцями, що підтримували гетьмана І.Мазепу під час війни зі шведами. Прізвища козаків, закатованих в Лебедині та їх точна кількість, до-сьогодні остаточно не встановлені. Проте усі відомі джерела повідомляють, що саме тут російськими військами було піддано нелюдським тортурам і закатовано понад 900 козаків-мазепинців. Джерела також свідчать, про різні тортури здійснені над козаками: колесування, четвертування, повішення, відтинання голови, саджання на палю. Смерті передували канчуки, батоги та розпечене залізо, яким повільно водили по тілу козаків. Страчених козаків поховали за межами міста поблизу нинішнього Мироносицького кладовища. Петром І на місці поховань було заборонено ставити хреста та наказано вивозити сюди дохлу худобу. Пізніше місце поховання страчених козаків назвали «Гетьманським кладовищем», а місцеві мешканці насипали в пам’ять про полеглих високу могилу – більше 20 метрів у довжину і ширину та 4 метри у висоту. Козацьку могилу доглядали лебединці, правили тут панахиди, саджали квіти. У дореволюційний час на могилі були хрест і огорожа. В радянські часи вона була зруйнована і лише тепер, після довготривалих домагань, місцевим ентузіастам на 305 роковини таки вдалося встановити у Лебедині пам’ятник закатованим тут понад 900 козакам-мазепинцям – борцям за волю України.
http://www.mazepa.name/vstanovleno-pamjatnyk-zakatovanym-kozakam-mazepyntsyam/

Відомому європейцю, що мав українське коріння, в
иповнюється 120 років

Автору ІV Універсалу Центральної Ради, яким було стверджено об’єднання всіх українських земель в одну незалежну соборну Україну, виповнюється 120 років з дня його народження.

В українській історії чимало видатних особистостей, які, на жаль, через ряд об’єктивних причин були забуті своїми співвітчизниками. Серед них – Панас Феденко (13 грудня 1893 р. с. Веселі Терни – 10 вересня 1981 р. Мюнхен) – політичний діяч, історик, публіцист, член УСДРП, член Центральної Ради і Трудового Конгресу. З 1921 р. проживав в еміграції в Польщі, Празі та Мюнхені. Був професором Українського Вільного Університету.
Панас Васильович Феденко народився 13 грудня 1893 року в багатодітній селянській родині, де був дев’ятою дитиною в сім’ї. Родина Феденків до певного часу проживала на хуторі біля села Веселі Терни, що на Катеринославщині (тепер Кіровоградська область).
В 1913 році закінчив чоловічу гімназію в містечку Олександрії. Тут він здружився на все життя з Дмитром Чижевським, майбутнім визначним українським славістом та філософом світового рівня. З 1913 по 1917 роки вивчав історію та класичну філологію на історико – філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету. В цей період він вступає до Української соціал-демократичної партії, що діяла в Петербурзі нелегально і видавала свій часопис “Наше життя” за участю Володимира Винниченка та Левка Чикаленка, в якому Панас Васильович надрукував перші свої статті на політичні теми. Став співпрпацювати зі щомісячником “Украинская жизнь”, який виходив у Москві в1912-1917 рр., під редакцією Симона Петлюри.
Після Лютневої революції 1917 року та падіння самодержавства Панас Феденко повертається в Україну на рідну Катеринославщину, де втілює свою давню мрію по створенню першої української гімназії у Веселих Тернах. Деякий час викладає в ній українську мову і літературу та історію.
Невдовзі Панас Феденко був призначений Українською Центральною Радою уповноваженим інструктором з питань політичної освіти та організації мас у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії. На селянському з’їзді цього повіту його обирають делегатом до Української Центральної Ради, в якій він пропрацював до квітневого перевороту 1918 року в Києві (тобто до приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського). Активна політична робота змусила його переїхати до Катеринослава, де, як член УСДРП, він бере участь в роботі друкованого органу партії – «Наша справа». Ця робота зближує його із Ісааком Мазепою, який став його другом на все життя. Одночасно він займається викладацькою роботою в Учительському інституті в Катеринославі.
У січні 1919 року Панаса Феденка та Ісаака Мазепу обирають делегатами VI з’їзду УСДРП та Трудового конгресу України, що походили в Києві. Як один з лідерів партії, Панас Феденко брав участь в роботі Трудового Конгресу України. Резолюції VІ з’їзду УСДРП були прийняті за основу “Закону про владу” Трудового Конгресу, що був затверджений 28 січня 1919 року в Києві. Автором цього закону, а також Універсалу Трудового Конгресу став Панас Феденко. 28 січня 1919 року Панас Феденко оголосив ІV Універсал, яким було затверджено об’єднання українських земель в незалежній Соборній Україні.

svitua.org

Матеріал підготувала Надія Музичук