ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

...Микола Битинський – це зразок великого патріота, борця за волю й суверенність нашої Батьківщини – України, це зразок обов’язку, вірності і честі.
В. Филонович

Микола Битинський (псевд. – Микола Оверкович; 24.11.1893 – 24.12. 1972) – український геральдист, фалерист, поет, прозаїк, публіцист, вексилолог, мистецтвознавець, дослідник і розробник емблематики та уніформології, автор двох нагород УНР – «Хреста Симона Петлюри» (остаточний варіант) та «Воєнного хреста», написав низку досліджень з указаних дисциплін, як графік створив чимало мистецьких творів, залишив по собі малярські роботи, книжкові ілюстрації, ікони, працював на педагогічній ниві, писав вірші, спогади.

Народився Микола Битинський 24 листопада (за ст. ст.) 1893 р. в містечку Літині на Поділлі. Згодом родина переїхала до Кам’янця-Подільського. У Кам’янці Микола пішов до школи. По початковій науці вчився в 4-х класовій міській школі (міське училище), потім закінчив 2-х річні педагогічні курси, отримав звання народного вчителя і коротко вчителював у с. Карбівка Гайсинського повіту. По тому закінчив 4-х класну Художньо-Промислову школу по класу малювання (1908-1912).
У 1914-1917 рр. Микола Битинський перебував на військовій службі в російській армії. 1914-1917 перебував на військ. службі у російській армії. У березні 1919 р. мобілізований до Армії УНР і призначений поручником 1-ї сотні інженерного куреня 2-го інженерного корпусу у Вінниці, але одразу направлений на місячні військово-вчительські курси, що готували інструкторів культурної і національної освіти. Збройну боротьбу завершив у складі 6-ї Січової стрілец. дивізії, інтернованої у листопаді 1920 на територію Польщі, де перебував у таборах інтернованих вояків Армії УНР, спочатку в Александрові-Куявському, потім у Щипьорно. У 1921 р. його підвищено до рангу сотника зі старшинством з 10 листопада 1918 р. У таборі м.Олександрово Битинський виконував обов’язки заступника начальника культосвіти від Групи інтернованих українських військ. У 1922-1923 рр. працював учителем українських навчальних закладів у таборі Щипьорно. Про таборове життя українських вояків Битинський писав так: «Шабля і рушниця замінені були на книжку й інші знаряддя культури і з цією новою зброєю в новій фазі боротьби за Батьківщину український вояк на цій відповідальній стійці виконав так само чесно свій обов’язок, як перед тим виконував його у полі». А в одній із своїх ранніх поезій – поемі «У Великі Дні» (1921) – талановитий Битинський (під псевдонімом М. Оверкович) пише слова, що стосуються й сьогодення:

Слова письма святого нагадали
В цей день сумний, невтішний і мені,
Що так колись Іуди продавали
І мій народ, конаючи в борні.
Що ще й тепер словами правди й миру
Нові Іуди з медом на устах
Ведуть народ мій бідний під сокиру, –
В ярмо заковують на розпач і на жах...

У таборах Микола Битинський прожив до 1923 р., після їх ліквідації він перебрався до Праги, де на спеціальних матуральних курсах, організованих українським громадським комітетом, пройшов підготовку і у жовтні 1924 р., склавши іспити, отримав Свідоцтво зрілості матуральних курсів, тобто атестат за середню школу. Того ж року був зарахований до Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі на підвідділ історії й суспільних наук історико-літературного відділу. 1939 р. учителював в Українській державній гімназії в с. Білки (нині село Іршавського р-ну Закарпатської обл.), де вступив до лав Карпатської Січі. Деякий час перебував на службі в Управі Музею визвольної боротьби України в Празі. Як колишній військовик Армії УНР і учасник збройної боротьби на Закарпатті, був залучений до військової служби в штабі командувача УНА, отримавши чергове військове звання майора.

1939 року, в передчутті важливих світових змін, з надією на відродження незалежної України на замовлення уряду УНР в екзилі художник Микола Битинський створив комплекс символів України – великого, середнього й малого державних гербів. Лейтмотивом цієї праці стала соборність українських земель, що на час створення проектів перебували в складі різних державних утворень: Чехословаччини, Польської республіки, Румунського королівства, СРСР. Малий герб складався із золотого тризуба на блакитному щиті. Середній герб містив п’ять регіональних гербів, розміщених на одному щиті, в центрі якого розташовувався малий герб. Регіональними гербами були (1) герб Київщини як символ Наддніпрянської України – срібний архангел Михаїл, що вбиває списом золотого змія, на малиновому тлі; (2) герб Львівщини як символ Галичини – золотий коронований лев на блакитному тлі; (3) герб Буковини і Бесарабії – золота голова бика на червоному тлі, над якою розташовувалася зірка, а по обох боках – місяць і троянда; (4) герб Карпатської України – чорний ведмідь на білому тлі, ліворуч якого три золоті смуги на блакитному тлі; (5) герб Кубані як символ українського козацтва – запорожець у малиновому строї, що стоїть на зеленому острові, з малиновим стягом із білим хрестом, та рушницею. Великий герб мав складніший малюнок. В його центрі містився малий герб, який підгримували срібний архангел Михаїл та золотий коронований лев – уособлення столиць Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Щит малого герба був оточений срібно-золотим ланцюгом ордену Симона Петлюри, що увінчувався золотим медальйоном розп’яття Ісуса Христа. Під щитом були покладені навхрест клейноди українського козацтва на золотих древках – золота корогва з хрестом та срібний бунчук. Уся центральна композиція оточувалася вінком, лівий бік якого був сплетений з лаврового, а правий – з дубового листя. Знизу вінок переплітався жовто-блакитною стрічкою. Як досвідчений геральдист, Микола Битинський настоював на розташуванні жовтому кольору зверху. На вінку були розташовані п’ять гербів основних українських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Галичини-Буковини, Закарпаття та Кубань. Проект Битинського був популярним в середовищі української діаспори аж до часів проголошення незалежності України.

У 1942-1945 рр. Микола Битинський був на примусовій праці в Німеччині, в Берліні, де працював робітником-чорноробом на заводі «Рейнметал-Борсіг». З лютого 1945 року він пов’язує свою долю з Українською Національною Армією генерала Павла Шандрука, стає старшиною при його штабі. В червні 1948 р. Вищою Військовою Радою Уряду УНР (в екзилі) йому присвоєно звання підполковника.
У 1945-1950 рр. Битинський учителював в українських освітніх закладах у таборах для переміщених осіб в Ашафенбурзі, Байройті, Майнц-Кастеллі, Етрінгені, де викладав історію, філософію, малювання, креслення, мистецтво, займався політичною, громадською, культурно-освітньою роботою. В місті Інгольштадті в УГКЦ Покрови Богородиці 1945 р. Микола Битинський написав образи в Іконостасі, які датовані тим же роком і збереглися до нашого часу. Широкому загалу вони маловідомі, але мали б представляти інтерес в плані більшого ознайомлення дослідників з унікальною пам’яткою релігійного малярства в українських таборах повоєнної Німеччини. Іконостас виготовлений з дерев’яних рейок та фанери. Образи на Царських воротах: Діви Марії, що молиться, архистратига Гавриїла, та чотирьох євангелістів, виконані в пастельно-охристих тонах, урочистість їх підкреслена червонуватим кольором фелонів та святого письма в руках євангелістів. Одяг архистратига Гавриїла та Діви Марії орнаментований, німби – світло-жовтого кольору. Німби євангелістів виконані в приглушених темно- зелених тонах. Зліва в іконостасі – ікона архистратига Гавриїла, справа – архистратига Михаїла, вимальовані вони в охристо-цегляних тонах та обрамлені рослинним орнаментом-в’яззю і написами. На іконі архистратига Михаїла внизу справа – підпис М.Битинський. 1945. Вже перебуваючи на еміграції в Канаді, Битинський у листуванні з митрополитом Іларіоном (Іваном Огієнком), пропонує останньому для його дослідницької праці надіслати фото та інформацію про іконостаси, виконані ним в Німеччині.
Микола Битинський, емігрувавши в 1951 р. разом з дружиною Надією до Канади, одинадцять років працював викладачем на п’ятирічних курсах українознавства імені Григорія Сковороди в Торонто (1950-1961), викладав історію України та українського мистецтва на Курсах українознавства ім. І.Котляревського в Торонто. Він – автор підручників «Архітектура», «Українське малярство», поетичної збірки «В громі і бурі», поеми «На брамі України», балади «Сузір’я лицарів», містичної поеми «Ангел помсти», поезії «Дума про Щербака» та ін. Ці твори увійшли до збірки «Кенотаф», виданої в 1963 р. в Торонто на пошану полеглим за українську державність героям Крут та Базару. Битинський – активний діяч Українського генеалогічного і геральдичного товариства. Свої дослідження з геральдики, роздуми й ідеї він віддавав для публікації в часопис «Наша культура», очолюваний митрополитом Іларіоном, а також в часопис «Віра і культура». На протязі довгих років інтереси двох визначних українців плідно перетиналися. Найбільш знані мистецькі праці з української геральдики та фалеристики: Державні відзнаки України, виготовлені Миколою Битинським у 30-х рр. 20 ст. на замовлення уряду УНР на еміграції, «Альбом гербів українських земель» (32 таблиці), «Герби українських гетьманів» (20 таблиць), «Уніформи українського війська доби визволеної боротьби 1917-1921 рр.» (186 таблиць) тощо. Він автор проекту знака – «Хрест ім. Симона Петлюри» і проекту знака та грамоти «Воєнного хреста», багатьох хоругв, знамен та стягів. Битинський був також членом Академії Наук у Канаді, Українського товариства подолян, православної кафедральної громади, братства св. Володимира та ін. 24 грудня 1972 р. Микола Битинський помер. Поховали його на кладовищі в Торонто. Все своє життя він натхненно й невтомно працював заради України, її гідності і слави.

Надія Музичук

Література.
Олександр Кучерук. Микола Битинський – геральдист, історик, митець.Костянтин
Завальнюк К. Битинський Микола Оверкович. Незборима нація, 2002. Лип. № 8.
Н.Н. Полковник Микола Битинський (1893–1972). «Вісті комбатанта», 1973, № 1.
К. Висоцька. З сузір’я лицарів.
І.М. Преловська. Церковне питання в епістолярній спадщині Івана Огієнка. http://politics.ellib.org.ua/pages-5873.html