Мирослав Маринович. ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЮРОДИВОГО

Мамі й сестрі Надійці, від яких уперше пізнав науку Любови, присвячую.

Спочатку було слово, і слово було облудне, і слово саме стало облудою, чорною плямою розплилось на чистім пергаменті душі людської.
В тій світлиці, де панував Єгова, оселились зрада і презирство, гнів і підступність.
І слово стало плоттю, і перебувало з нами, сповнене зловтіхи і погорди, і ми бачили славу його і розкошували плодами пишними цієї слави.
Слово стало лезом, що розтинає серце раніш од Каїнового ножа, проросло дурман-зіллям у святому житі, зависло в повітрі міріядами вірусів, злоякісних та ворожих.
І зло, зачате першим лихим словом, стало законом життя. І люди стали проклинати словом, не тямлячи вже, що воно - Бог.

* * *
Тихо в камері. Сонно блимнуло вічко: наглядач мене не почув. Сонце впало на дно і розбилося на трагічні квадрати. Павучок на стіні - єдина зеківська втіха, вічна обіцянка радісних змін.
Сумно на світі. Кожен мурує свою Вавилонську вежу: навіть рідна мова в моїх устах сприймається як смішне белькотіння чужинця і не доходить до серця.
Слово вмерло - хай живе Слово!
Стаю чудотворним зернятком хлорофілу, щоб говорити мовою Світла - мовою сонячного есперанто.
Світ геоцентричний - Ти помилився, Коперніку! В маленькій алмазній піщинці, ограненій небесними велетнями, зріє сила Давида - Землі бути царем!
В певний час усі світи, всі духовні поля замкнуться на душі однієї людини - хто з нас твердо може сказати: "Це буду не я"?
Ми так не хотіли, щоб нас називали рабами Бога. Чом же таким солодким є для нас рабство у Сатани?
Виграний бій у душі - зоряна мить для Всесвіту, центр кристалізації Доброти.
Без прощення людство не має майбутнього.
Розпорошений розум не запліднить далеких світів.

З книги "Листи з волі", К., 1999.