Українські традиційні свята осіннього циклу

Останній – осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло.  В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від перших серпневих днів (день пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст – Пилипівка, що триває аж до Різдва. Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем’яна, Михайла Архистратига.

19 серпня - Спаса

Дев’ятнадцятого серпня є свято Преображення Господнього, або Спаса. Це народне свято східних слов’ян відоме з давньоруських часів. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм  святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшеíиці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день. За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими.
На Спас поминають померлих. За народньою мітологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з’являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса. Наш народ вірить, що предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи...
Обрядовою їжею на цей день є «шулики»: замішують пісного коржа на соді й випікають його в печі. Готовий корж ламають на шматки та вимішують в макітрі з перетертим маком і свіжовикачаним медом. Святковою стравою на Спаса були печені яблука. Верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед або цукор і запікали в печі. Готують пироги й штруделі з яблучною начинкою.
Прийнято також плести ритуальні віночки. Один із таких віночків – вінок Спаса – плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса. До віночка прив’язувалися відповідні стрічки: посередині – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця. Розповідають таку легенду:
«Йшов Спас до Сонця – Ярила – і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка.  А Ярило відповідало: «Я тобі дам промінчик мудрості і здоров’я, але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську (фіолетові)». Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю.  А Сонце вручає свій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки яблука, сливочки…» Одягали той віночок дитині з трьох років. На Спаса. Як давали яблучко та приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!»
Минув Спас - держи кожух про запас. Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь. Якщо на Спаса нема дощу, то це прикмета, що буде гарна суха осінь. Дощів небагато буде. Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно – січень морозяний. Якщо антонівка вродила – наступного року хліб уродить. Пройшов Спас – пішло літо від нас.

28 серпня - «Перша Пречиста»

Двадцять восьмого серпня свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, «Перша Пречиста». Успіння – кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.
Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам. Одного разу на Голгофі до неї з’явився архангел Гавриїл і провістив їй скоре переселення до життя небесного.
За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала свою душу. Через три дні апостоли не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.
Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три «Пречисті», що про них у народі кажуть так: «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває». Тож в період «Першої Пречисти» відбувається озимий посів.
Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону. В цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки «зимові» сорти яблук та деякі груш.
Яка перша Пречиста – така й осінь. Як на Пречисту йде дощ, то осінь буде погана, дощова, сльотлива і холодна. І навпаки: як не буде дощу, то тепла, сухувата, без болота.

11 вересня – «Головосіка»

Одинадцятого вересня за церковним календарем є свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка.
В Євангелії від Марка детально розповідається про страшну мученицьку смерть Івана Предтечі – попередника Ісуса Христа. Цар Ірод, тодішній правитель Галілеї, одружився з дружиною свого брата Пилипа. Іван Предтеча відверто говорив йому, що він здійснив ганебний вчинок. Ці докори не дуже подобалися Іроду, а тим більше Іродіаді, колишній дружині Пилипа, яка хотіла вбити Іоана. І ось врешті така нагода з’явилася. У день народження Ірода запросили багато гостей, вони співали й танцювали. Особливо захопив царя танець дочки Іродіади, тож за це він пообіцяв їй все, що вона попросить. Дівчина, порадившись з матір’ю, попросила у царя голову Івана Хрестителя на блюді. Ірод не відмовив.
Цього дня дотримуються суворого посту. Не можна нічого різати, що нагадує собою голову. Взагалі вважається, що цього дня не варто брати у руки гострі речі: ніж, сокиру, пилку. Тобто, все, що нагадує мученицьку смерть святого.
За народним віруванням день Головосіка є останньою межею, коли з’являються грози. Але, якщо хтось почув грім, то це віщувало довгу і теплу осінь. Цього дня у лісі збирали лікарські коріння. На Поліссі також збирали останній цвіт святоянівського зілля (звіробою звичайного), заливали його горілкою й тримали, як найкращі ліки, протягом всього року.

14 вересня - «Семена»

Чотирнадцятого вересня — свято Преподобного Симеона Стовпника та його матері Марфи, народний варіант назви — день Семена.
Симеон Стовпник (ІV-V століття) до вісімнадцяти років був чабаном у своїх родичів. Згодом він таємно втік до монастиря. Ця визначна в історії церкви людина провела вісімдесят років, дотримуючись вимог аскетизму, дивуючи всіх умінням читати чужі думки та відданістю Богові. Започаткував новий вид подвижництва – стовпництво. А справа в тому, що якось замкнувся у стовпі заввишки чотири метри та жив у цьому стовпі майже п’ятдесят років, віддаючи весь свій час молитвам та пророцтвам.
За козацьких часів у цей день хлопців уперше «садовили на коні», проводили пострижини – це важлива подія в житті молодого вояка. Цей звичай походив ще від княжих часів, коли молодих княжичів цього дня садовили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, де пострижини виконував сам єпископ.
В ніч на Семена колись відбувалося ще базарне київське свято — «Весілля свічки», або «Свято свічки», з лялькою на людську подобу. Це свято було своєрідним карнавалом вогнів на київських базарах.
У день Семена закінчується «Вулиця» і починаються вечорниці. Ще напередодні хлопці наймають для вечорниць хату на весь осінньо-зимовий період. Цього дня починаються молодіжні осінні вечорниці. Дівчата варять обрядову кашу, готують вареники, а хлопці наймають музик. На Семенів день відбувається обряд посвяти в парубоцтво, коли ще зовсім молодих хлопців приймають до хлопчачої ватаги.
За старим стилем Семенів день – то день початку осені, а в давні часи день початку року.
На Семена ясно – осінь буде погожою і теплою. Якщо гуси відлітають на Семена – чекай ранньої зими. На Семена багато павутини – осінь буде довга та ясна.

27 вересня - «Здвиження»

Двадцять сьомого вересня відзначаємо свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, «Здвиження».
Це одне з головних свят у східній християнській традиції. Походить воно з першої половини IV століття, коли у Єрусалимі було знайдено хрест, на якому розіп’яли Ісуса Христа.
У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити все про життя й діяння Ісуса Христа. Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господень.
Хрест Господень знайшли 325 чи 326 року за часів святого рівноапостольного Костянтина Великого — першого імператора, який став християнином та легалізував християнську церкву в Римській імперії. Як повідомляють церковні історики IV століття, мати Костянтина свята рівноапостольна Олена на прохання сина поїхала до Єрусалиму, щоби знайти місця, пов’язані з подіями земного життя Ісуса Христа, а також відшукати хрест, чудесне видіння якого стало для Костянтина знаком перемоги над супротивником. Тривалий час її пошуки не мали успіху. І нарешті святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери. У народі це свято називають значно коротше — Здвиженням. «На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу настають холодні дні й птахи відлітають до вирію. Вирій, за народними уявленнями, – це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птахи і змії. Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею вирію: «У неї золотий ключ від тієї країни».
Птахи дружно відлетіли у вирій – чекати суворої зими. Осіння павутина – на ясну і погідливу погоду. Гуси летять високо – осінь буде тривалою. Сире літо, а тепла осінь – довгою буде зима.

Чотирнадцятого жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні - свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, «Покрови» чи «Святої Покрови».
За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з’явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.
Відзначення Покрови в Україні має глибоку історію. Хоча свято впроваджене ще за часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з ХІІ століття.
Для козаків Покрова було найбільшим святом. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запорожжі була церква святої Покрови. Козаки збудували також багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно ХVIII століття, вціліли до нашого часу.
Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Впродовж століть в Україні це свято набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва.
1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.
«Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем». В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови.  Для того, щоб усі члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.
Яка погода на Покрову, такою буде і зима. Якщо в цей день сніг не покрив землю – не покриє в листопаді та грудні. На Покрову вітер – весна буде вітряна. Відліт журавлів до Покрови – на ранню зиму.

21 листопада – День святого Михайла

День святого Михайла, або Собор святого архистратига Михаїла, відзначають 21 листопада.
Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах. Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами.
21 листопада часто випадає перший сніг, тому й прикмета: “Михайло на білому коні приїхав”. Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна. Якщо Михайло дощем служить – добру й суху весну ворожить. День на Михайла похмурий і на деревах іній – до хорошого врожаю. Від Михайла зима морози кує.

За матеріалами інтернет-сторінки “УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ”