І мови рідної річки
Злились в одне широке море:
Дзвенять по-рідному пташки,
І степ по-рідному говоре!

Поглянеш в поле на жита:
Цвітуть в житах волошки сині,
І в небі квітка золота!
І небо - прапор України!

Як дзвони радісно гудуть!
Минула наша ніч осіння:
Ніде ні стогону не чуть,
Ні тихих скарг, ні голосіння.

Злетівсь на свято цілий світ
І слів, здивований, шукає,
І Чорне море свій привіт
Гонцем крилатим посилає.

Весна! Прекрасна, чарівна,
Скрізь животворча, де не стане...
Очам здавалось, що вона
Уже ніколи не зів'яне!

В кривавім морі і огні
Її, окрадену, збудили...
Вітри і вихори страшні
Її в повітря закрутили.

Над краєм дим пожеж і мла...
Внизу страшне, криваве море...
На хвилях плавають тіла...
Орач ланів своїх не оре...

Але Вона... Вона живе!
Її вже дужче голос чути!
І хто скує життя нове,
Вітрами й бурями розкуте!?