«Доки живеш – мрій і шукай!» (Василь Стус). Під таким гаслом 12-13 червня 2010 року в Мельбурні відбувся ХІІ-й Здвиг СУМ-у Австралії, приуроченого 85-річчю створення СУМ в Україні в Харкові, 80-річчю Харківського процесу над членами Спілки Визволення України та СУМ-у, 60-річчю СУМ-у Австралії і 45-й річниці першого Сумівського Здвигу в Австралії.
На Здвиг прибули представники з вісьми осередків: Мельбурну, Сіднею, Брізьбену, Канбери-Квінбієну, Адельайди, Перту, Нюкастелю та Джілонгу. Також на зібранні була гостя з Канади Ірена Єндрієвська, Голова Світової Виховної Ради СУМ-у. Присутніх привітав Голова Крайової Управи СУМ-у Австралії Петро Дума. На конференції лунали палкі виступи про діяльність українських молодіжних осередків, їх роль в громадському житті, точилися жваві дискусії про плани роботи на майбутнє. Перед присутніми виступив з промовою Генеральний секретар СКУ Стефан Романів, який наголосив, що молоді, зокрема сумівцям з діаспори, потрібно їхати в Україну та впливати на друзів і ровесників, говорити українською мовою про добро існування української нації та гордість за свою приналежность до українського народу й самостійної держави.
Вершиною Здвигу став великий святковий концерт сумівських осередків, на який були запрошені австралійські політики, священики, сестри Василіянки та інші гості. Концерт розпочався внесенням прапорів України та Австралії й прапорів осередків. А в залі висів прапор СУМ-у Австралії, вишитий для першого Здвигу у 1965-му році. Окрім сумівських одностроїв, численні учасники концертної програми були вбрані в національні чи регіональні костюми-строї України. На сцені виступили танцювальні ансамблі «Верховина», «Заграва», «Троянда», «Ластівка», хор «Черемош», декламатори, співаки, дитячі танцювальні групи. Концерт закінчився Сумівським гімном « В гору прапори!».
Тож можна пишатися, що впродовж останніх років виховалася прекрасна молодь. В Австралії й по світу сумівці належать до провідних громадських і культурних діячів української діаспори. В заключному слові Стефан Романів відзначив, що Спілка Української Молоді в Австралії почесно виконує свої обов'язки перед Україною й нагородив Крайову Управу Спілки Української Молоді в Австралії та її осередок Сідней з нагоди 60-річчя заснування «за довголітню жертовну працю та боротьбу на ниві Національного утвердження Української Самостійної Соборної Держави» грамотами.

(За матеріалами Марічки Галабурди. Австралія)

ОДИН З НЕСКОРЕНИХ ДУХОМ

Євген Васильович Концевич – один з найвідоміших і найсвітліших житомирян нашого часу, письменник і дисидент, Почесний громадянин Житомира. Ця мужня людина 21 липня 2010 року відійшла у вічність. Та пам'ять про нього житиме в серцях українців.
«Символом і легендою покоління шістдесятників», «дивовижною людиною, яка завжди всіх надихала», назвав Концевича письменник, Герой України, академік Іван Дзюба. І ще один видатний українець, Герой України В'ячеслав Чорновіл говорив про нього як про «людину величезної притягальної сили», «Житомир для мене – це, насамперед, Євген Концевич». «У нашому нестабільному, усе більш несправжньому світі, є маленький справжній острівець, який тримається загадковою силою, – сказав про Концевича політв'язень радянського режиму, письменник і філософ Євген Сверстюк. «Це була одна із найдивовижніших і найяскравіших особистостей, з якою мені випало познайомитися і пробути довгий час у приятельських стосунках», зауважував один із найвизначніших письменників покоління шістдесятників, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук.
Євген Концевич, став інвалідом у 17 років через нещасний випадок. По-молодечому зухвало стрибнувши у воду зі скелі в Тетерів і важко порушивши хребта, він назавжди залишився прикутим до ліжка. Мріяв лікувати тварин, а став письменником – лікарем людських душ, травмованих лихою долею.
Людина надзвичайно тонкої душевної організації, міцний і надійний, скалічений тілом, але здоровий духом, мужній і світлий розумом, Євген Концевич завжди збирав у себе людей, яким небайдужою була доля України, людей шляхетних і талановитих. До нього приїздили ті, кого пізніше назвали дисидентами, шістдесятниками. В його хаті бували Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Надія та Іван Світличні, Алла Горська, брати Горині, письменники, художники і просто Люди. До нього приходили і відходили з радістю, як від чистого джерела. За Концевичем, 58 років прикутим до ліжка, і за тими, хто бував у нього, в радянські часи невсипно стежило КДБ, прослуховували, провокували, погрожували. Від ГУЛАГу його врятувало тільки інвалідне ліжко.
В усі часи Євген Концевич, його дім і садиба були духовним центорм не тільки для житомирян, але й людей з усієї України. Твори, написані тут Концевичем, стоять серед чесних книг, що засіяли ниву добрим зерном. Бо все, що він писав або говорив, виходило з його серця. Залишилася й реліквія, яка ніколи не покидала його дому, – єдиний у світі кількаметровий вишитий рушник, на якому узори вишиті з автографів. На ньому близько 500 імен тих друзів-однодумців, українців-патріотів, які були в Концевича. Молода українська інтелігенція того часу поклала на рушник не просто підписи – долю України.
Євген Концевич був великою Людиною, єдина зброя якого – ясність душі, людська гідність і неймовірна витривалість. Він любив Україну. Унікальний приклад життя Євгена Концевича, героїзм його нескореного духу заслуговують глибокої поваги і високої шани.
Євген Концевич був великою Людиною, єдина зброя якого – ясність душі, людська гідність і неймовірна витривалість. Він любив Україну. Концевич був лауреатом Всеукраїнської премії в галузі літератури імені Івана Огієнка, обласної літературної премії імені Василя Земляка, членом Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, духовним батьком журналу «Світло спілкування», нагороджений орденом «За мужність» – за нескорений дух і творчу звитягу. Унікальний приклад життя Євгена Концевича, героїзм його нескореного духу заслуговують глибокої поваги і високої шани.

СВЯТО ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ

27-28 липня у Києві відбулися загальноцерковні урочистості, присвячені дню Хрещення Руси-України та пам'яті рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. Очолив богослужіння Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у спів служінні майже всіх єпископів та представників духовенства з усіх єпархій Київського Патріархату. У Володимирівському патріаршому кафедральному соборі столиці 27 липня відбулося Всенічне бдіння, а 28 липня – урочиста Божественна літургія. Після її завершення від Володимирського собору до пам'ятника князю Володимиру вирушив Хресний хід. Незважаючи на численні перешкоди, через які кілька тисяч віруючих не змогли потрапити на богослужіння у Київ, Хресний хід зібрав до 20 тисяч чоловік, з яких понад 1,5 тисячі становили священики. Довжина Хресного ходу від голови до кінця колони склала понад кілометр, а загальна тривалість шляху – близько 2,5 кілометрів. Після завершення молебню біля пам'ятника князю Володимиру Предстоятель окропив віруючих святою водою. Святкування відбулося урочисто й піднесено, на нього прийшло , попри перешкоди, навіть більше людей, ніж минулого року. Вони показали духовну силу українців і надію на свою помісну церкву.

Відео зі свята Хрещення Руси-України:
http://www.youtube.com/watch?v=dZUY_etDklQ
http://www.youtube.com/watch?v=iSmS0LPgY9A

УКРАЇНЦІ ЗУСТРІЛИ ДЕНЬ НЕЗАЛАЖНОСТІ УКРАЇНИ У ВИШИВАНКАХ

У багатьох містах України День Незалежності України українці зустріли у вишиванках. Вперше у Києві «протекла» Незалежна Хода під назвою «Ріка вишиванок» – своєрідна альтернатива військовому параду. Небайдужі кияни та гості столиці одягнули національний стрій і з музикою та піснями пройшли центральними вулицями Києва. Серед співорганізаторів акції – Олег Скрипка і брати Капранови. Учасники параду зібралися на Контрактовій площі, де навколо пам'ятника гетьманові Петру Сагайдачному вивісили у формі Підкови понад триста вишиваних рушників з музейної колекції. Прокрокувавши близько двох годин повз Кабінет Міністрів, Верховну Раду та Києво-Печерську Лавру, хода, яка зібрала більш ніж 300 учасників з України та з-поза її меж, завершилася на Співочому полі, де був проведений конкурс на кращу вишиванку. Яких тільки вишиванок тут не було! Вишиванка червоно-чорна, вишиванка гуцульська, вишиванка біла по білому, вишиванка хрестиком, гладдю, мережана...
Четвертий рік поспіль у Луцьку в День Незалежності України відбулася акція «Українська вишиванка», яка зібрала близько двох тисяч людей. На головній площі міста – Театральному майдані – жителі та гості міста у вишиванках виклали «живий» герб України з хрестом вгорі. В попередні роки також викладали герб, слова «Луцьк», «Україна». Цьогорічну акцію приурочили не лише до Дня Незалежності, але й до 925-ї річниці першої згадки про Луцьк. Розпочалася акція ходою, від Свято-Троїцького собору, де відбулося богослужіння. Її очолили луцький міський голова Богдан Шиба та архієпископ Луцький і Волинський Михаїл.
В Одесі – в День Незалежності – встановили своєрідний рекорд. На Потьомкінських сходах вишикувалися, взявшись за руки, в «Живий ланцюг вишиванок». близько 250 одеситів в українських строях. Вони утворили два 150 метрові «живі» ланцюги на 192 сходинках головної одеської пам'ятки. Потім тут же учасниками акції була відтворена «жива» карта України з синьо-жовтих повітряних кульок.
Парад вишиванок відбувся також у Хмельницькому, де святкова колона налічувала близько 700 осіб. В Івано-Франківську пройшла урочиста хода у вишиванках та конкурс «Українська родина в національних костюмах». Традиційно парад вишиванок, фестивалі. конкурси вишиванок проходять у Львові, Рівному, Дніпропетровську, Полтаві та інших містах України. Так самобутньо народ висловлює свою підтримку незалежності держави, гуртує силу свого національного духу.

Video: Київ. 24.08.2010 «Ріка вишиванок»
http://origin.radiosvoboda.org/video/10005.html

Video: Одеса. 24.08.2010 «Живий ланцюг»
http://www.youtube.com/watch?v=-tZyTe9pWFQ

Video: Рівне. 24.08.2010. Святкування Дня Незалежності
http://www.youtube.com/watch?v=HuzvCQFBeXc

Матеріал підготувала Надія Музичук