Цього року виповнюється 370 років від дня народження Юрія Франца Кульчицького (1640-1694), заслуги якого у звільненні Відня від турецької облоги в1683 році вдячні жителі австрійської столиці пам'ятають по сьогоднішній день. Ця талановита і яскрава особистість по праву заслуговує на добру згадку й повагу і серед своїх співвітчизників в Україні.
Народився Юрій Кульчицький 1640 року в с. Кульчиці Шляхотські біля Самбора під Львовом (на той час частина Речі Посполитої). Походив з галицької української шляхетської родини Кульчицьких-Шелестовичів гербу Сас православної віри, був односільчанином гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1570-1622). Німецькою мовою його ім'я пишуть Georg Franz Koltschitzky. У молодому віці Кульчицький подався на Запорозьку Січ, став козаком. Добре знав польську, угорську, німецьку та румунську мови, швидко опанував і турецьку, завдяки чому блискуче виконував обов'язки товмача під час козацьких походів у чужі землі. В одному з походів на Крим його було схоплено, доставлено до Османської імперії і на кілька років ув'язнено. Перебуваючи в полоні, молодий козак досконально вивчив турецьку мову і звичаї. А згодом Кульчицький був викуплений з турецького полону сербськими купцями, які потребували товмача. Зрештою, на початку 70-х років XVII ст. він почав працювати як перекладач для Акерманського відділення  віденської Східної Торгівельної Компанії (Orientalische Handelskompagnie), яка представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході. Коли в 1678 році турецька влада звинуватила купців компанії в шпигунстві проти султана і почалися утиски іноземців, Юрій Кульчицький, стверджуючи польське підданство, уникнув арешту й переїхав до Відня, де відкрив на свої збереження власну торгову компанію.
Історичні джерела свідчать, що влітку 1683 року, під час австро-турецької війни, 200-тисячне військо турецького візиря Кари-Мустафи підійшло правим берегом Дунаю до Відня – столиці Габсбургзької імперії. 17 липня турки зайняли міські райони Пратер і Леопольдштадт, перервавши зв'язок з лівим берегом, де на деякій відстані стояло військо герцога Карла Лотарінгського, і півколом оточило місто. Турецький султан мріяв, що скоро Осьманська держава зміцнить свою могутність за рахунок нових земельних володінь та поправить свою казну скарбами багатої європейської столиці, а в майбутньому нанесе смертельний удар по християнській Європі. Оборону Відня тримав комендант граф Рідіґер Штаремберг (Stahremberg) з 16-тисячним регулярним військом та 6 тисячами народних ополченців. В лавах добровольців-ополченців був і колишній запорожець Юрій Кульчицький, який входив до загону Амброзія Франка. Захисники міста відчайдушно оборонялися, але сили були нерівні. Постійний обстріл Відня турецькою артилерією спричиняв людські втрати й пожежі. В місті почалися голод та епідемії. Катастрофічне становище могло призвести до здачі Відня. До того ж всіх кур'єрів, яких посилали з вістками, турки ловили й страчували. В таку лиху годину стали шукати людину з місцевих жителів, яка б знала турецьку мову, звичаї, зуміла б пробратися через облогу й доставити повідомлення герцогу Лотарінгському про жахливу ситуацію в столиці. Вибір випав на Кульчицького. Трохи згодом Юрій Кульчицький написав спогади німецькою мовою про тогочасні віденські події і про свою участь у них під назвою «Розповідь очевидця, який у турецькому одязі перейшов через ворожий табір і, повернувшись назад, першим приніс звістку», видану в Відні і Зальцбургу («Wahrhafte Erzaehlung, welcher Gestalt in der aengstlichen turk. Belagerung etc. durch das feindliche Lager gedrungen und die erste Kundschaft zurückgebracht worden», Wien. Salzburg 1684). Про визначну роль Юрія Кульчицького в подіях 1683 року було також відмічено в брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», виданій 1684 року в Гамбурзі.
З розповідей дізнаємося, що 13 серпня, близько півночі, Юрій Кульчицький вирушив у небезпечну дорогу. Супроводив його товариш Юрій Михайлович, також українець родом із Сянока (тепер Польша), який перед тим був на службі в цісарського посла в Константинополі і також володів турецькою. Обидва посланці вдяглися і озброїлися по-турецькому: Кульчицький за турецького купця, а Михайлович – за його слугу. Обережно пробиралися вони повз ворожі редути й шатра незважаючи на дощ і вітер, а вранці, переходячи вартові сторожі, весело наспівували оттоманських пісень. Турки приймали їх за своїх. Наприкінці затрималися наші сміливці біля шатра одного аги – турецького офіцера, котрий покликав їх до себе, розпитуючи, що примусило їх в таку негоду мандрувати. Юрій Кульчицький рішуче пояснив, що прийшов він сюди за табором як купець і займається поставками провізії для армії султана, тепер же шукає виноград. Ага милосердно запросив їх погрітися, напоїв кавою і порадив, як їм іти далі. В одному з придунайських сіл християни прийняли їх за справжніх турків і ледве не полишили життя. Та побачивши у них супроводжуючі листи, допомогли швидше перебратися через Дунай. Поблизу стояв табір баварських драгунів і хорватів, які відразу запалили вогонь, щоб умовним сигналом повідомити віденців про успішний перехід посланців та організували їх дальший ескорт до головної ставки герцога Карла Лотарінгського. На ранок 15 серпня вони добралися до герцога й передали йому листи з оточеного Відня. Хоробрих кур'єрів прийняли з великим захопленням, добре нагодували й обдарували кіньми. Тепер їм належало доставити у Відень відповідь герцога Лотарінгського з обіцянкою швидкої допомоги. Від вдалого виконання цього завдання залежав порятунок міста.

Пізно ввечері 16 серпня посланців перевезли через Дунай, а на ранок 17 серпня, пройшовши через горнило нових небезпечних випробувань, українці-розвідники повернулися до Відня, про що німецьким військам, які готувалися до наступу, відразу дали знати сигнальними ракетами з вежі собору Св. Стефана. Так за допомогою світлових сигналів був налагоджений постійний зв'язок зі ставкою своїх військ. Комендант Штаремберг на радощах опублікував листа, якого приніс Кульчицький. В листі висловлювався жаль за втратою людей та повідомлялося, що військо герцога Лотарінгського готове до наступу, а з Баварії і Саксонії вже йде допомога. Крім того, до оточеного Відня йде велике військо під командуванням польського короля Яна ІІІ Собеського. Натхненні доброю звісткою про наближення допомоги, гарнізон і городяни з подвоєною енергією взялися обороняти міські мури. Перекази оповідають, що Юрій Кульчицький здійснив декілька таких небезпечних подорожей через турецький табір, проходячи кур'єром для зв'язку між гарнізоном Відня і табором герцога Лотарінгського.
Після налагодження зв'язку облога Відня тривала вже не довго. 3 вересня 1683 року польські війська з'єдналися на березі Дунаю з австро-німецькими загонами і Ян Собеський, виконуючи рішення союзного договору між ним і Леопольдом І проти Османської імперії, прийняв на себе командування 67-тисячною союзною армією. Нарешті, вночі 11 вересня віденці побачили ракети з Каленбергу, а це означало, що християнські війська приготувалися до бою. Настав один з найдраматичніших моментів в історії християнської Європи XVII століття. Її доля висіла на волосинці.
Головна битва за Відень відбулася 12 вересня. На світанку турецьке військо пішло на штурм Відня. Польські війська витримали три запеклі атаки противника. Визначну роль в битві зіграла польська артилерія та важка польська кіннота. В той же час німецькі війська напали на турків з флангів. В результаті чітких і скорегованих дій союзників під керівництвом короля Яна Собеського турки кинулись тікати. Собезький переслідував втікачів і, розбивши їх вдруге у великій битві під Парканами, вперше поклав край турецькому пануванню в Угорщині.
У польському війську виступали також українські козацькі полки, що налічували близько 5 тисяч чоловік. Серед відомих імен – кошовий Гоголь, полковники Семен Палій, Булига, Іскра. Саме вони з відчайдушною хоробрістю наносили центрові удари по ворогу, йшли в наступ на головну ставку Кара-Мустафи, здійснювали ризиковані розвідувальні операції і зробили вагомий внесок у перемогу над турками. Про важливу роль козаків свідчить і ставлення до них польського короля, який не раз хвалив козаків та жалівся на їх повільний набір. Добре розуміючи, яке велике значення має військовий досвід козаків у боротьбі з турками та їх відчайдушна хоробрість, особисто Папа Римський Інокентій ХІ опікувався створенням козацької армії. А папський нунцій у Польщі охарактеризував українських козаків як «...найкращий і найхоробріший європейський народ». Пізніше, 2 лютого 1684 року, як свідчать Ватиканські хроніки, в Римі було відправлено урочисте богослужіння за участю Папи Римського в подяку «за перемогу, що її осягнули козаки над турками і татарами». «Віденська відсіч» назавжди поклала край турецькій експансії на християнську Європу. (В 2003 році, до 320 –ї річниці визволення міста, у віденському парку Türkenschanzpark, Посольством України за сприяння адміністрації 18-го району Відня та української діаспори в Австрії встановлено пам'ятник українським козакам, що брали участь у визволенні Відня від турецької облоги).
Славний подвиг Юрія Кульчицького також був по достоїнству відзначений. За заслуги перед Віднем і віденцями йому було присвоєно звання Героя Відня. Магістрат вручив хороброму українцю чималу суму грошей, надав помешкання в будинку на Гайдґассе 8 (Haidgasse 8), у міському районі Леопольдштадт (Leopoldstadt) і почесне громадянство. Згодом, 10 січня 1684 року, Кульчицький був призначений особистим перекладачем австрійського імператора з турецької мови і отримав посаду «цісарського придворного кур'єра». Та на цьому славна історія нашого віденського героя не закінчилася.
Після визволення Відня весь турецький табір, переповнений великими багатствами, дістався переможцям. Це були вражаючі трофеї: 20 тисяч шатрів, десятки тисяч биків, буйволів, верблюдів, баранів, мішків з зерном, зброї, багато золота й коштовностей. Крім того, на дунайському острові баварські драгуни захопили велику кількість мішків з невідомими сиво-зеленими зернами. Оскільки ніхто не знав, що з ними робити, їх вирішили викинути в Дунай або спалити. Про це довідався Кульчицький, який ще з часів турецького полону чудово знав про вживання кавових зерен, і поспішив утрутитися. Він сказав: «Якщо нікому не потрібні ці мішки, я буду радий прийняти їх». Відмовити герою не могли, і таким чином запаси кави були врятовані. Розпорядженням коменданта Штаремберга Юрій Кульчицький отримав ще й додаткову винагороду – понад 300 мішків, набитих кавовими зернами. Турецький воєначальник підтримував кавовим напоєм бойовий дух своїх воїнів, а Кульчицький, знаючи технологію приготування кавового напою, вирішив заробити на каві та навчити віденців насолоджуватися нею. Однак це вдалося йому не відразу.

На той час у Східній і Центральній Європі каву ще не пили зовсім, хоч вона вже була відома на Заході. Так, в Італії перша кав'ярня відкрилася 1645 року, у Франції – 1657-го, в Німеччині 1679-го. Восени 1683 року Юрій Кульчицький розгорнув «кавовий» бізнес у Відні. Спочатку, він готував кавовий напій і для реклами розносив його на таці з турецьким жбаником та горнятками по вулицях міста, частуючи перехожих. Та мало не зазнав невдачі. Гірка кава не смакувала віденцям. До того ж надто свіжим був спогад про турецьку навалу, щоб городяни, які кілька місяців були в облозі, могли спокійно дегустувати каву по-турецьки. Та якось він додав до кави цукор. Стало смачніше. Далі вдосконалив процес приготування напою: до окропу став засипати розмелену каву, фільтрував, потім додавав до горнятка три ложки молока і трохи меду. Отак і народився новий напій – кава по-віденськи від Кульчицького, яка вже смакувала майже всім городянам. До того ж виноградники навколо Відня були витоптані і спалені турками, вина не було, і віденцям не залишалося нічого іншого, як підкоритися долі і стати «кавоманами». Згодом Кульчицький відкрив за ліцензією імператора Леопольда І свою першу маленьку кав'ярню на Домґассе 4, (Domgasse 4) в центрі міста, де продавав каву по крейцеру за горнятко. А коли він замовив у пекаря Крапфа апетитні рогалики у вигляді турецького півмісяця, що називалися «кіпфель» (пізніше круасан), які подавав разом з кавою по-віденськи, патріотичні почуття відвідувачів кав'ярні були задоволені повністю.
У1684 році Юрій Кульчицький відкрив більшу кав'ярню «Під синьою пляшкою» («Zur blauen Flasche») в кравецькому ряду поблизу собору Св. Стефана, яка швидко набула популярності. За вивіску для кав'ярні «Під синьою пляшкою» правив турецький кавник, який пізніше став символічним знаком усіх каварників. Не є загадкою назва кав'ярні «Під синьою пляшкою», яка підтверджує козацький дух Кульчицького. Пошуки відомостей про цю назву зводяться лише до її згадування в контексті саме з кав'ярнею Кульчицького. Отже, це – його особистий креатив. Чому пляшка? Як вже говорилося вище, ситуація з виноградниками на декілька років залишала віденців без звичного вина, а Кульчицькому треба було «розкрутити» свій напій, – тож можна здогадатися, що назва була своєрідною рекламною приманкою для відвідувачів. З іншого боку, одним з давніх невід'ємних козацьких атрибутів, які можемо бачити на українських стародавніх народних картинках «Козаки- Мамаї», крім шаблі, пістоля (мушкета), порохівниці, списа, люльки, коня, бандури (кобзи), шапки, сумки, обов'язково була пляшка з чаркою. А як відомо, гарною пляшкою, звичайно повною, козаки дорожили, її навіть клали до козацької могили або залишали пляшку з чаркою зверху. Очевидно, що і в колишнього козака Юрія Кульчицького була така, дорога для нього, оригінальна реліквія – синя пляшка. До того ж, як відомо, синій венеціанський посуд, колір якого одержували за допомогою домішку кобальту, був досить цінним і популярним в ХVI–ХVIІ століттях.
Із записок очевидців та малюнків Юрія Кульчицького-кав'ярника видно, що він приймав гостей в багатому козацько-шляхетському строї. Наприклад, у статті Адольфа Шерпе про розвиток віденської кав'ярні (Volkskalender 1920) зазначено, що Кульчицький  «обслуговував своїх гостей у фантастично багатім одязі». Також вдягав і турецький одяг, який мав нагадувати слухачам про його небезпечні мандри через ворожий табір. Кожного гостя він кликав за козацьким звичаєм «братчик-серденько» («Bruderherz»). Зважаючи, що в той час українські реєстрові козаки, які були на службі в польського короля та Ватикану, нерідко навідувалися до Відня, то, певно, вони заїзджали до Кульчицького в гості. Тож, найперше до них Кульчицький міг звертатися, як до своїх побратимів: «Що нового, братчику-серденько?». А вже потім це дружелюбне звертання перейшло і до всіх інших німецькою мовою – «Bruderherz». Нічого дивного, що це звертання-приповідка закріпилося за ним як прізвисько, що його довго пам'ятали віденці. Тим часом, книга спогадів Юрія Кульчицького набула великої популярності і скоро стала справжнім бестселером. Тож тепер у кав'ярню стали вчащати не тільки попити смачної кави, але передусім, щоб на власні очі побачити легендарного рятівника Відня та послухати його цікаві розповіді. Вабила гостей і його вродлива жінка Марія Урсуля. Найвища столична аристократія: граф Рідіґер Штаренберг і австрійський полководець, принц Євген Савойський призвичаїлися ходити до кав'ярні Кульчицького на запашну каву і тепле гостинне слово.
З часом Юрій Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Художній портрет українця, написаний олійними фарбами, довгий час висів на головному місці в будинку гільдії каварників Відня (Der Innung Vinera Kaffee-siber), де вони проводили свої зібрання і вирішували професійні справи. Крім того, на спеціальному штандарті віденських каварників було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організатору кавового руху привілегії – ліцензії на відкриття у Відні першої кав'ярні.

Пізніше Юрій Кульчицький побудував великий кам'яний будинок для кав'ярні у районі Леопольдштадт «Am Unteren Werd». Ця кав'ярня (нинішня адреса: Відень 2, Гайдґассе 8) була добре обладнана зручними дерев'яними столами та лавками для прийому численних гостей. По смерті Кульчицького вона перейшла до його нащадків.
Помер Юрій Франц Кульчицький – герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав'ярень – 19 лютого 1694 року у віці 54 роки і був з почестями похований на центральному кладовищі Відня біля собору Св. Стефана (це кладовище й могила не збереглися). Та справа його життя успішно розвивалася. У 1700 році у Відні було 4 кав'ярні, у 1748 році – 11. Відень полюбив каву так добре, що вже в 1839 році в місті нараховувалося 80 кав'ярень і більш як 50 в передмісті.
Так, завдяки Кульчицькому кавовий напій став популярним в Австрії, а Відень виправдав своє сьогоднішнє звання Столиці Кави. Також нашим винахідливим співвітчизником були закладені традиції сучасної європейської кав'ярні, своєрідного місця зустрічі для розмови, обміну думками, читання газет, бюлетенів, журналів й обговорення їх змісту, джерела натхнення для творчої богеми. Кав'ярня Кульчицького стала моделлю для великої частини світу. У 1862 році на його честь було названо одну з вулиць Відня – Кольшіцкі (Kolschitzkygasse). А на розі будинку Kolschitzkygasse 4 і Favoritenstrasse 64 колись була «Гранд кав'ярня Цверіна ім. Кульчицького» («Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky»), якої, на жаль, вже давно не існує. Її стіну прикрашали малюнки зі сценами облоги Відня та портретами короля Собеського й українця Кульчицького. У 1885 році на цьому будинку, над кав'ярнею, на висоті першого поверху, встановлено бронзову статую козака-галичанина Юрія Кульчицького в повний зріст. Скульптор зобразив Кульчицького в турецькому одязі, що нагадує про його славний подвиг. У лівій руці він тримає тацю з чашечками, а в правій – кавник. На обличчі каварника – типові козацькі вуса. Під ногами у нього повергнуті турецькі воєнні хоругви, зброя, щити і трофейний мішок з кавою. На п'єдесталі-портику викарбовано напис «Georg Franz Koltschitzky». Пам'ятник виконано в ливарні Герніка за проектом відомого віденського скульптора Емануїла Пенделя.
У великому проекті Гутенберга «Все про каву» Уільяма Х. Укерса (The Projekt Gutenberg EBook All About Coffee, by William H. Ukers), в главі ІХ «Як кава прийшла до Відня» також знаходимо розповідь про Юрія Кульчицького і відкриття ним перших кав'ярень в австрійській столиці. Тут його по праву названо рятівником Відня, який завоював для себе безсмертну славу, та покровителем віденських каварників.
Знають про славні діла Юрія Кульчицького і на Батьківщині. Так, у старому центрі Львова по вул. Руська 4 існує стара кав'ярня «Під синьою пляшкою» в стилі доби Франца-Йосифа, названа в честь колишньої кав'ярні Юрія Кульчицького у Відні. До того ж, 2010 рік постановою львівської облради оголошений на Львівщині роком «славного козака Юрія Кульчицького». А на Київській студії документальних, науково-популярних та музичних фільмів у рамках циклу про видатних людей України йдуть зйомки кінофільму «Два дні, що змінили світ» (режисер Дмитро Ломанчук), приуроченого до 370-річчя від дня народження Юрія Кульчицького.

Надія Музичук