№3(107)
травень - червень
2010 року

РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

Новий розмовник зближує українців та угорців

foto

Третього червня в Центрі української культури й документації відбулася презентація українсько-угорсько-англійського словника, виданого за сприяння і підтримки партії християнських демократів Угорщини (КДНП). Цю партію представляв на заході заступник голови КДНП Бела Молнар.
Ініціативу видати такий словник привітали Голова президії  Європейського Конгресу українців (ЕКУ) й ДОСУУ п. Ярослава Хортяні та Надзвичайний і Повноважний Посол в Угорщині Дмитро Ткач.
Підголова КДНП Бела Молнар зазначив на презентації, що на цей словник давно чекають в Україні передусім етнічні угорці, яким бракує добрих знань української мови. Водночас з інтересом до такого видання ставляться й українці, які хотіли б збагатити свої знання угорською мовою. Бела Молнар вважає, що це лише зміцнить дружні стосунки між двома сусідніми народами, які ніколи не воювали між собою.
Захід завершився невеличкою культурно-мистецькою програмою та дружнім прийняттям. На концерті виступили співачка Анна Ляхович, Ніколета Хортяні та юна школярка із Закарпаття Ванеса Стойка.

На запитання «Громади» відповідає підголова партії Християнських демократів Угорщини (КДНП) п. Бела Молнар

«Гр.»: - Що найбільше мотивувало Ваших однодумців по партії підтримати видання українсько-угорсько-англійського розмовника?

Б.М.: - Ми уважно слідкуємо за життям закарпатських угорців і намагаємося допомогти їм в усьому, в чому лише можна. Підтримуємо їх у тому, щоб у їхньому багатонаціональному краї за поточних обставин вони займали своє місце і могли себе якнайкраще виразити в суспільстві відповідно до своїх здібностей. Це можливо лише тоді, якщо вони розмовлятимуть мовою даної держави на належному рівні. Тому що, коли вони і вивчать українську, все одно залишаться угорцями, зберігаючи культурно-національні цінності.
Але ми не вважаємо правильною таку точку зору, яку багато поділяють, про те, що дехто з угорців і не хоче вчитися української мови. У даному випадку ця особа не зможе інтегруватися в життя держави, не буде здатна відповідно працевлаштуватися, навіть якщо і має непогані фахові здібності, адже не вміє розмовляти мовою, якою користується уся країна.
Й от, думаючи про це, ми дуже вдало натрапили на двох молодих мовознавців у місті Берегові, що на Закарпатті. Одна з цих пані викладає англійську та угорську мови і є угорка за походженням. А її добра давня подруга навчає в школі дітей української та угорської, хоча сама українка за національністю.  Ці дві вчительки з власного почину запропонували укласти тримовний словник. Нескладний текст розмовника вони самотужки розмножили на копіювальній машині, проте без великого успіху.
Дізнавшись про це, ми запропонували їм зробити гарне книжкове видання, адже красиву річ і до рук приємно взяти, і око вона тішить... Отож, випустивши розмовника, ми відвезли його на Закарпаття і передали урочисто ректору Берегівського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ-го. Практично там же ми і почали поширювати цей розмовник.
Хотів ще розказати про цікавий для нас досвід у зв’язку з виданням книжки. Річ у тім, що розмовник добре розходиться не лише серед угорців, наприклад, серед вчителів-мовників, школярів та їхніх батьків. Ця книжка викликала інтерес і в українців, які кажуть, що коли вони живуть поруч з угорцями, важливо, щоб їх добре розуміли угорською.

Гр.: - А чому випустили саме тримовний розмовник?


.М.: - Сьогодні якщо хтось хоче бути успішним у світі, без англійської мови важко обійтись. Коли я угорець і проживаю серед угорців, все одно повинен знати англійську як і у випадку, якщо хтось є українцем і живе між своїми. Отак цікаво сплітаються між собою три мови, адже глобалізація потребує знань англійської, а локальні інтереси виходять з потреби вивчати угорську та українську мови. Це було дуже вдале рішення як на двох скромних подруг-вчительок, що уклали тримовного розмовника. Й оскільки їхні імена благополучно з’явилися на книжці, ця обставина стимулює двох молодих пані до праці над наступним спільним виданням.

Гр.: - Чи не могли б Ви, пане Молнар, як заступник голови партії християнських демократів Угорщини розповісти коротко про те, як КДНП у складі урядової коаліції з партією ФІДЕС вибудовуватиме свої стосунки з національними меншинами Угорщини, в тому числі й українською?

Б.М.: - Пан Ласло Сасфалваї, державний секретар у справах меншин, є реформатським священиком. Він видатна людина, яка чудово вникає в проблеми етнічних громад Угорщини. Ми переконані, що такими справами, як видання розмовників та іншими подібними акціями, спричинюємося до того, що не лише в Україні для угорців, але й в Угорщині для українців це буде корисним. Адже можливо, що з різних причин саме в українських родинах нерідко підзабувають рідну мову, тому що живуть в іншомовному оточенні.
Ми не бачимо в цьому проблеми. Більше того, ми лише радіємо з того, що тутешні українці мають змогу розмовляти рідною мовою і збагачувати свої знання, адже ця насичена національна палітра в Угорщині має тенденцію до взаємодоповнення, і від цього лише виграє наш Карпатський регіон, де мирно вживаються і взаємодіють між собою стільки різних культур.
Не забуваймо, що за великим рахунком угорська громада на Закарпатті та закарпатські українці ніколи не ворогували між собою і не мали напружених стосунків. Я скажу таке: сміливо розбудовуймо наші вікові традиційні взаємини на основі дружби і показуймо приклад на теренах басейну річок Тиси та Дунаю (Kárpát-medence) іншим етносам, що коли можливе таке співжиття між угорцями й українцями, то й інші народи-сусіди можуть жити в мирі і злагоді.

Дякуємо за розмову.
Підготував Василь ПЛОСКІНА