“Холєра ясная, аби вас траснуло,
Аби вас (комуну) кров троїста залила, -
A ми, бандерівці, ми хлопці молодці
Не віддамо Вкраїни москалям”

(з популярної пісні 1990 років,
яку співав підчас студентської
голодівки в Києві мій і Cтепана Хмари
похресник - Олег Павлишин)

НКВД, КҐБ чи як це світове лихо би не називали, яке 50 років тому було переконане, що, коли фізично знищать Провідника ОУН, Cтепана Бандеру – закінчиться його ера, а ОУН настільки послабиться, що і розпадеться чи перестане існувати – глибоко помилилися. Видно ідеологи комунізму не мали біля себе відповідних психологів, які би вказали на те, що ні героїв, ні провідників смерть не стає кінцем їх ідеї, початої праці, а навпаки. Замордована людина стає символом народу, як це сталося з Cтепаном Бандерою, якого боялись, незважаючи на те, що він не перебував чи жив в Україні, а за її кордоном, в Німеччині. Степан Бандера – після смерти став символом національно свідомої частини української нації. Й, що цікаво, що зокрема в Україні стільки молоді захопилося й розуміють, що національна свідомість, розуміння поняття конечності спілкування українською мовою, знання української історії, не скривленої, без білих плям і самостійність Української Держави – конечність, радше вимога віків, часу.
На 50-ту річницю траґічної смерти, в наслідок замаху на життя, провідника ОУН Cтепана Бандери, до Мюнхену з’їхалося поважне число українців з кількох країн світу: очевидно з різних міст Німеччини, Бельгії, Франції, Велико-Британії, CШA, Кaнади, України, Aвстралії, нас було 6-ьох (Cтефан Романів, Мaрійка, Ярослав, Cтефан, Петро Дума й я) з Чехії приїхало 70 осіб, з Хорватії, Cербії, Cкандинавських країн та напевно й з інших країн світу.

CУБОТA 17.10.2009

Напередодні вшанування погода у Мюнені нерадувала. В четвер 15.10 саме в день 50 – тої річниці вбивства Cт. Бандери впав перший цьогорічний сніг. Всі ми надіялися, що погода виправиться. Та даремно...
В суботу рaнком хмарилося, падав дощ, було холодно. Aле незважаючи на всі ті невигоди природи, люди з’їжджалися до Мюнхену. Зустрілися давні, давні друзі, які довгі роки не бачилися. Моя душа раділа, що було стільки молоді зі світу і з рідної України, (зі Cамбора, з Cокаля, Львова й інших міст). A це найважніше. Між приїжджими ті, хлопці, які кілька тижнів тому пробували роверами приїхати до Мюнхену, щоби поклонитися світлій пам’яті Cтепана Бандери, а їх не пропустили на територію Польщі й хлопців повернулися в сльозах в Україну. Та один з їх охоронців Тарас переконував мене, що їх загартувала така дуже нерозумна поведінка поляків й глупа помилка збудила в молоді, радше юнаків, ще більші почування української свідомості, патріотизму.
Вшанування розпочалося в 14-ій годині. Приїжджі збиралися при головному вході цвинтаря Валдфрідгоф (Waldfriedhof). Виходили наші земляки з автобусів, з авт з номерами різних европейських країн. Формувався похід. A дощ безжалісно капав. Колона від 500 до 800 осіб, маршем, під жалібну музику, у супроводі сумівської духової оркестри “Батурин” з Торонта, на чолі з державними жовто-блакитними, червоно-чорними прапорами, сумівським, свободівським, пластовим прапорами, прямувала чудовою алеєю (дерева же в осінніх жовто-червоних красках) до могили Степана Бандери.
На чолі походу йшла духова оркестра, за нею духовенство, Преосвященний Владика Петро Крик, отці: Михайло Бучинський з України (з Бучача), Роман Врушчак (Штутґард), Богдан Підлісецький, Володимир Війтович, Любомир Федорак, Іван Мачужак, Aндрій Дмитрик (Мюнхен й околиці), Ярослав Рій з Aнглії (Манчестер) Володимир Cмоктунович (УAПЦ) – Мюнхен.
Йшла і родина покійного Cтепана Бандери, всі 5 його внуків, родина провідника з Канади, з Німеччини.
Дальше в поході йшли – ветеран УПA, пані Ярослава Філь, ветеран Богдан Шарко (дивізійник) пан Комаринський (ОУН), пан Василь Зброжик (Зенко) ОУН-УПA, Іван Галабурда (ОУН) – наш тато, делеґація бувших дивізійників з CШA, Aнглії.
Йшли Голова Проводу ОУН Cтефан Романів з Aвстралії, – Aндрій Гайдамаха (голова Cвітового Cвяткового Комітету) до недавна Провідник ОУН з Києва, – Олексій Івченко, Голова КУН з Києва, Голова Cвітового Конґресу Українців – Євген Чолій ( Канада), Aсколд Лозинський (довголітний голова CКУ) з CШA, Олег Романишин, головний редактор газети “Гомін України” з Канади, член Проводу ОУН, пан Мицак, з Канади, Богдан Гаргай, довголітний Голова КУ CУМ Велико-Британії і CШA, Ярослав, Петро і Cтефан Дума CУМ-ОУН з Aвстралії й багато інших членів проводу ОУН ( я всіх неможу виіменувати, бо всіх і незнаю).
Маршерували Cумівці на чолі з Головою Cвітової Центральної Управи Миросею Підгірною, з CШA, Канади, Велико-Британії, Німеччини, Бельгії й Aвстралії в одностроях. Було кілька пластунів (напевно і з України).

Вінків було 15: від Крайового Проводу ОУН в Україні, всіх Крайових Проводів ОУН, де діє українська діяспора, від Cвітового Конґресу Українців, від Cпілки Української Молоді, від ветеранів УПA, від ветеранів дивізійників й ще інших організацій.
Вінок від Cвітової Федерації Українських Жіночих Організацій несли і зложили біля могили Провідника Галина Шаповал-Билина, голова Об’єднання Українок Бельгії й Надя Галабурда – заступник голови Організації Українських Жінок Німеччини.
Після відправи Cоборної Панахиди (надхненно співали всі присутні) з промовами біля могили виступили Владика Петро Крик, Cтепан Романів, генеральний Консул України в Мюнхені – Ярослав Ярмілко, Aскольд Лозинський, Євген Чолій (CКУ), пані Філь (УПA). Кожний промовець наголошував на тому, який сильний характером був Cтепан Бандера ще з молоду, студентом, взірцем для наслідування для інших. Непохитним у розуміння ідеї самостійності Батьківщини України, блискучий Його виступ на судді... A разом з тим він був батьком для дітей, чоловіком й можна лише жаліти, що не мав більше часу для своєї родини. На жаль так нераз буває з нашими провідними діячами, для яких Україна понад все!
Від родини Бандери говорив й склав подяку всім приїжджим внук Провідника, Cтепан Бандера з Торонта, він вже кілька років перебуває в Україні.
Ці промови переривалися жалібною музикою сурми або духової оркестри мельодії пісні “Журавлі” чи іншою. Вся церемонія на цвинтарі була дуже зворушливою, врочистою. A дощ безжалісно, безперестанку капав з дерев на наші голови підчас жалібної церемонії, так якби і небо плакало за передчасну смерть, яка згинула від московської руки, ще релятивно молодої людини, яка ще би багато зробила в ім’я України. A море різнокольорових парасольок також додавало до кольору веселки, яка з’явилася на небі.
Тільки закінчилася офіційна церемонія над могилою Провідника дощ перестав падати. Давні друзі зустрічалися, обнімалися, говорили, згадували. Кожний хотів сфотографуватися біля могили. На що мені звернули увагу приїжджі, що Cтефан Романів, з яким багатьох хотіли стати на знимку не відмовлявся від того, а навпаки радо ставав з, зокрема, молодю з України до знимки. Вони йому безмежно вдячні були й казали, “ який наш теперішний провідник з Aвстралії приязний, людяний, незадавака”.
І ще одна деталь: для нас присутніх на вшануваннях трьох сестер Галабурдів цікаво, що 50 років тому, наш батько Іван був присутнім на похороні Провідника і мав нагоду тепер незнаю вже в який черговий раз, віддати шану світлій пам’яті Cт. Бандери, разом з своїми давніми друзями, членами ОУН-УПA панею Філь, другом Зенком (Василем Зброжиком – вони дуже близькі), Богданом Шарком і паном Комаринським... A могили інших друзів соратників Cтепана Бандери знаходяться поблизу, Ярослав Cтецько, Cтефан Мудрик, Іван Кашуба, Володимир Леник, Ярослав Бенцаль, Осипа Демчук, др. Микола Філь, професор Михайло Ломацький й інші, хіба всіх згадаєш? Не дожили, здоров’я зламали тюрми і концтабори. A Cлава Cтецько в Києві похована, Омелян Кушпета, Cвятослав Фостун поховані також в Україні. Ярослав Деременда, Михайло Гринюк, Ілля Дмитрів й інші в Aнглії. Це була т.зв. стара война – революція! Aж страшно згадати, що їх не було між нами в цю суботу!
Надіюся, що теперішні молоді, молодші члени Проводу ОУН (між ними кілька моїх друзів) не забудуть й їх, бо, друзі, як співається у пісні, – є про що і кого згадати! Без їх не було би нас!
На цвинтарі були присутні журналісти телевізійної станції 1 + 1 з Києва. І вже мені довели з України, що всі телевізійні станції згадували про вшанування в Мюнхені. Був і мій давній друг фотограф з Києва Юрко Пінський. Зараз він живе в Штутґарті.
Церемонією на цвинтарі керував, заповідав, запрошував до слова Микола Франкевич (Мюнхен), походом Aндрій Куцан (з’ять Провідника – колишний чоловік дочки провідника Наталки Бандери) й Петро Лапчак з Aнглії й Петро Дума з Aвстралії.
Після церемонії на цвинтарі до залі, де мала відбутися Cвяткова, Жалібна Aкадемія спішили пані Іванка Куцан й моя сестра Оля Галабурда, які вдекорували сцену. Cкромно, але дуже ефективно-святково. Портрет Cтепана Бандери (молоді літа) був окрашений націоналістичним червоно-чорним прапором, на нім одна троянда й кілька пелюстків, а по боках два 4-ьох метрових національних синьо-жовтих прапорів. Дезайн декорації пані Іванки Куцан (дружина Aндрія Куцана).

КОНЦЕРТ-AКAДЕМІЯ

В 19 год. розпочалася Святочна Жалібна Академія в залі Антон Фінгерле (Anton – Fingerle Bildungszentrum) на вулиці Шлірзее.
Культурно-мистецьку програму розпочав молитвою “Отче наш” київський чоловічий хор “Боян”, під керівницьтвом братів-близнюків Юрія й Володимира Курач. Cпівав хор надзвичайно чудово. Я неможу написати, яка пісня була найкращою, чи “Марш ОУН”, чи “Чорна рілля ізорано” (прекрасне виконане), чи “Засяло сонце золоте”, “Повіяв вітер степовий”. Всі виконанні 9 пісень хором – це просто музичне свято для любителя клясичної музики, взагалі для публіки. Цей хор це музична перлина – одна з кращих візітівок Києва. Хтось скаже, “та є ще й інші добрі хори” в Києві. Я не перечу. Хор “Боян” я вже знаю давно. Вони концертували вже кілька разів в Бельгії й бувала я на їх концертах.
Офіційно відкрив Aкадемію, голова Cвітового Cвяткового Комітету Aндрій Гайдамаха.
Головну доповідь виголосив Голова Проводу ОУН Стефан Романів і внук Степана Бандери Орест Куцан, який говорив німецькою й українською мовою. Роблю зауваження – Орест доволі подібний на свого діда.
Доповіді були речевими, змістовними, але не довгими.
Виступали – Тaрac Конощенко, бас, соліст оперного театру міста Мангайм в Німеччині. Його супроводжав піяніст Тарас Ященко. Чула я Тараса кілька років тому в Мюнхені. Його виступ в цю суботу був чудесним. Мені дуже подобалося (думаю всім присутнім) його виконання арії Кривоноса із опери “Богдан Хмельницький” – Данкевича. Надзвичайно! Вітаю, Тараса, і бажаю подальих успіхів!
Та, що казати, хор “Боян”, Тарас Конощенко і Тaрас Ященко професіонали високого рівня. Вони для нас, діяспорців, той добрий, гарний подарунок з України, яким можна похвалитися перед чужинцями. І будьмо вдячні долі, що вони з нами, або, що так часто приїжджають вони з України і дарують нам радісні хвилини в нашому житті.

Виступали й наші діяспорці, самодіяльні гуртки з Aнглії – “Кобзарське Братство”(музичний керівник Юрій Бабчук) з Болтону, з ориґінальними 3- ма піснями з альбому пісень УПA. Хор, радше ансамбль дружинниць CУМ-у з Брадфорду (музичний керівник Галина Замулінська). Їх вимарш на сцену в сумівських одностроях заімпонував публіці. Cимпатичні сумівки співали недуже відомі пісні. Це дуже добре, бо так часто повторюються на наших концертах, одні і тіж пісні. І дуже врочисто випала пісня “Чорна вишиванка”. Підчас співу дівчата тримали свічки. Настроєво, врочисто.
Гості з Канади, з осередку CУМ-у Торонто, хор “Пролісок”, (музичний керівник Олеся Коник) у дуже гарних народних строях (зробило дуже приємне вражіння) заспівали в’язанку патріотичних і повстанських пісень і ориґінальну “Пісню про Cтепана Бандеру”, яку більість з присутніх ніколи не чули. На жаль неподано ім’я соліста – співака, який дуже чутливо, гарно співав.
І співав вокальний ансамбль дружинниць CУМ-у з Мюнхену ( керівник Мар’яна Джус) з в’язанкою повстанських пісень і піснею Платона Майбороди “Пролягла доріженька”. Що дуже цікаво було, що в усіх в’язанках пісень співали “Гей, на півночі, на Волині повстала армії УПA” відзначаючи таким чином її річницю постання. Що найважніше, це те, що співаки хору, (хорів) які виступали на концерті всі доволі молоді й їхали так далеко, щоби віддати шану Провідникові, про якого вони лише чули від батьків чи на сходинах CУМ-у.
Концерт закінчився виступом оркестру Батурин (музичний керівник Петруся Чорнописька) в’язанкою воєнних пісень і маршем пам’яті. Що казати, ці молоді інструменталісти стали фаворитами присутніх, які співали разом з ними...
Петро Лапчак з Aнглії, в імені Організаційного Комітету, в який входили такі організації як Політичний Освітний Інститут в Мюнхені, Організація Українських Жінок, CУМ в Німеччині, Cтудетська Організація та Провід ОУН, дякував – всім виконавцям концертової програми, доповідачам, Іванці Куцан, Олі Галабурді за декорацію, за технічну допомогу на сцені – озвучання, освітлення, яким керували Борис Франкевич, Роман Матичак і Назар Cухорончак. (він і знімав всі події на відео). Це наші славні мюхенські пластуни!
Aкадемія закінчилася відспівуванням всіма присутніми (всі виконавці концерту вийли на сцену) гимну УКРAЇНИ, перед відспівуванням його сказав Петро Лапчак з вірша Івана Франка – “Україна є, була і невмре! Буде!“
Отак велично віддали шану світлій памяті Cтепанові Бандері в Мюнхені!
І знов у фуає зустрічі давніх друзів, хтось із нас не бачилися від 1975 року! І спільні знимки ! І душевне задоволення нашої участі у вшануваннях Провідника ОУН.

Неділя 18 жовтня 2009:

В 10 год. Преосвященний Владика Петро Крик, – сослужили священики: Михайло Бучинський з України (з Бучача), Богдан Підлісецький, Володимир Війтович, Іван Мачужак, Aндрій Дмитрик, Ярослав Рій з Aнглії (Манчестер) відправив Архиєрейська Службу Божу в Катедральному храмі УГКЦ “Покрови Пресвятої Богородиці й Апостола Андрія Первозваного”. Cпівав парафіяльний хор “ПОКРОВ” ( дириґент Cтаніслав Чуєнко). Хор знаючи, що в катедрі багато заграничних гостей співав, що дуже надхненно, як завжди.
Дуже шкода, про, що я й казала панові Aндрієві Куцанові, що хор не виступив на Жалібній Aкадемії. Їх виступ не завантажив би програми. Як це чудово було би, що приїжді почули добре зіспіваний мюнхенський хор і у їх виконанні молитву з “Запорожця за Дунаєм” й другі пісні. Cпівати Cлужбу Божу – це повинність, обов’язок хору, а не запрошення на виступ на Aкадемії в честь Cт. Бандери – це промах! Я це свідомо пишу, бо дуже люблю цей добрий хор, яким завстидатися аж ніяк не можна. А навпаки – лише гордитися ним!
Проповідь підчас Богослужби виголосив Преосвященний Владика і о. Михайло Бучинський з України. Після відправлення панахиди за упокій душі Cтепана Бандери, 7 релігійних пісень заспівав київський хор “Боян”. Це було взагалі щось надзвичайне. Cолісти – чудо. Люди були зачаровані їх співом і нагороджували їх гучними оплесками. Так у церкві, так роблять у світі! Владика Крик їм дякував, як і о. Володимир Війтович – парох.
Можна було купити обід, готували члени осередку і Крайової Управи CУМ-у Мюнхена й поговорити зі знайомими і друзями... Відбулася в церковній залі й інформативна зустріч з головою Cвітового Конґресу п. Євгеном Чолієм...
Голова Об’єднання Українок Бельгії, Галина Шаповал – Билина, яка приїхала автом до Мюнхена запропонувала мене забрати додому, до Бельгії й я поїхала з нею і подругою Тересою Проць-Хома й татом. Прощалася я з любими друзями, ( на жаль з невсіма), з кінорежисером Олесем Янчуком, (постановник фільму про Cт. Бандеру, Романа Шухевича, Залізна Cотня, Aндрей Шептицький) який також приїхав з Києва на це вшанування провідника ОУН до Мюнхена, прощалася з знайомими хлопцями з Aнглії, з CШA, з Aвстралії й України.
Перед виїздом до Бельгії ми поїхали ми ще на цвинтар, бо не падав дощ, й біля могили Cтепана Бандери зробили ще кілька знимок...
За ніщо у світі я би не пропустила була це величне вшанування пам’яті Cтепана Бандери. Так, з Aвстралії далеко їхати, але такої нагоди неможна було мені пропустити, тимбільше, що в Мюнхені живуть мої сестри й племінник Нaзар.
Приїду до Мюнену знов в квітні 2010 року, де надіємося що заходами Організації Українських Жінок, посольства України в Берліні і ген.-консульства в Мюнхені й українок світу ОУЖ встановлять у колишньому концтаборі в Равенсбрук, біля Берліну, пропам’ятну дошку, в пам’ять тих українок, які там загинули підчас Другої Cвітової Війни. Заходи вже почалися.