АРХІВ
ГРОМАДИ

№4(102)
липень - серпень
2009 року

Самоврядування українців у м. Мішкольц

Місцеве самоврядування українців в обласному центрі Боршод-Абауй-Земплен Мішкольці, що в північно-східній частині Угорщині сформували 2003 року. Першу каденцію це самоуправління очолювала Марія Іґнацней. Після місцевих виборів 2006 року головою українського самоврядування в Мішкольці стала Світлана Попович.

«Гр.»: – Пані Світлано, що цікавового можна розповісти про роботу Вашого виборного органу останніх років?

С.П.: – Передусім нагадаю, що до складу українського самоврядування входять Ангеліна .......вич, др. Арпад Надь,  Марія Іґнац Ішванней, Вікторія Керн і я. У нас в основному зберігся кістяк досвідчених депутатів ще з першого виборчого періоду, і в такий спосіб нам не потрібно, образно кажучи, придумувати заново колесо. Упродовж семи років спільної праці ми навчилися і вміємо належно планувати роботу нашого ор­гану і  проводити колективні рішення в життя в інтересах тих українців, що населяють наше місто та регіон Боршод-Абауй-Земплен назагал.

«Гр.»: – Де найбільше себе проявили українці міста Мішкольц останнім часом?

С.П.: – Ми намагаємося в міру наших можливостей брати участь у всіх спільних громадських заходах нашого обласного центру. Йдеться про святкування державних свят, різноманітні зустрічі за участю представників усіх національних самоврядувань міста, під час кулінарних змагань. Скажімо, багатьом жителям і гостям Мішкольця запам’ятався минулорічний фестиваль холодцю. Ми отримали від мерії запрошення взяти в ньому участь, щоб представити себе як діючу меншину.
Ми вирішили познайомити мешканців міста з українською кухнею. На цьому фестивалі головними стравами у нас були борщ і вареники. Ми наготували приблизно тисячу порцій цих страв. Успіх виявився дуже великим, люди із задоволенням підходили за борщем і варениками, які їм дуже сподобалися, адже це була своєрідна кулінарна новинка в нашому місті.
Про нас писали в газеті, багато-хто фотографував на пам’ять, знімав цю подію на відеокамеру, ну і, звичайно, чимало людей підходило з великим зацікавленням, аби дізнатися про українські рецепти. І тут вже треба було розповідати не лише про нашу кухню, а й про звичаї українців, їхні кулінарні уподобання, свята, культуру, одне слово, нудьгувати того дня українцям відвідувачі аж ніяк не давали.

«Гр.»: – Що можете розповісти про традиційні культурницькі заході мішкольцських українців?

С.П.: – Серед таких треба насамперед виділити шевченківські свята, які ми намагаємося проводити якомога частіше у залежності від фінансових та організаційних можливостей нашого національного самоврядування. У такі дні, крім офіційної частини, де йдеться про творчість великого Кобзаря і значення його особистості в цілому для України і українського народу, великий інтерес публіки викликають концерти художньої самодіяльності. Оскільки своїх власних артистів ми не маємо, часто запрошуємо митців з України, зокрема, із Закарпаття, оскільки вони географічно знаходяться ближче до нас. Разом з тим до нас двічі приїжджали танцювальні ансамблі з Одеси. Не кожен з місцевих жителів і усвідомить одразу, яка це далека дорога для них – майже 2 тисячі кілометрів! Отож тим більше зацікавленості виявляють до них глядачі і до нашого народного мистецтва. Нам пощастило з приміщенням – це був будинок молоді. Разом з гостями на цьому святі була присутня угорська преса, тому подія отримала належний інформаційний розголос у Мішкольці.

«Гр.»: – Як часто українці Мішкольця відвідують Токай, де колись 5 років провів молодий Григорій Сковорода?

С.П.: – Ми стараємося не пропускати нагоди вшанувати пам’ять знаменитого українського філософа і поета покладанням квітів до меморіальної дошки на його честь у Токаї. Цього року ми об’єднали свої зусилля з нашими українськими побратимами з Ніредьгази та працівниками генерального консульства України в цьому обласному центрі східноугоського регіону Сабоч-Сатмар-Береґ. Два роки тому до Токаю відправився цілий автобус з сорока п’ятьма пасажирами, тобто всі ті угорські українці з інших частин країни, хто відгукнувся на наше запрошення.

«Гр.»: – Чи є перспектива організувати в Мішкольці українську Недільну школу?

С.П.: – Ми неодноразово радили між собою на цю тему. Однак проблема в тому, що ми до сьогоднішнього дня, як місцеве самоуправління українців, не маємо свого службового приміщення. Крім того, у нас у місті не набирається повного класу діточок попри те, що охочі з поміж батьків і школярів, певно, знайшлися б. Чотири роки тому, ще в часи головування Марії Іґнацней, ми пробували організувати Недільну школу, але тоді нам не вдалося це зробити.

«Гр.»: – Що запланували зробити до кінця поточного терміну самоврядування українців?

С.П.: – У листопаді поточного року, як це вже у нас ведеться традиційно, ми обов’язково хочемо організувати колективну поїзду у Токай до меморіальної плити Григорію Сковороді. У грудні 2009-го, на католицьке Різдво, готуємося належно представити нашу невеличку громаду, яка складається зі змішаних українсько-угорських сімей і налічує до 150 осіб, на цьому святковому заході.

Наш кор.